Символіка рослин у купальській обрядовості бойків

Світлана Боян

Символіка рослин у купальській обрядовості бойків.

Давнім і найбільш емоційним літнім торжеством в календарній обрядовості бойків залишається купальське свято, або Івана Купала. Купальські обряди бойків становлять надзвичайно цікавий пласт святкової культури, в якому органічно поєдналися космогонічні погляди слов’янина-язичника та релігійні, моральні настанови й культ сонця, вшанування різдва Івана Хрестителя.

Свято Івана Купала збігається з літнім сонцестоянням. У цій назві злилися християнські і язичницькі вірування: Іван Хреститель, який «купав», хрестив Ісуса Христа, і Купало – язичницький ідол. В Україні свято Івана Купала відзначали в ніч з 23 на 24 червня за старим стилем (ст.ст.), або з 6 на 7 липня за новим стилем (н.ст.). Перші згадки про народне свято Івана Купала знаходило в Густинському літописі (початок XVII ст.) де описано всі форми купальської обрядовості (водіння хороводів навколо вогнища, плетіння вінків, ставлення деревця тощо).

Свято Івана Купала на Україні описують в своїх працях та наукових статтях: Климець Ю.Д. [7], Килимник С. [5;6], Мацюцький С.[8], Ризняк М. [12], Пилипів І. [11], Василечко Л.[3], Воропай О.[4]. Загалом про Івана Купала дізнаємося ще у Митрополита Іларіона [9] та І.Нечуя-Левицького [10], які розкриваючи звичаї й обряди купальського свята, подають відомості ще й про чудодійне зілля, що дозріває в ніч на Івана Купала. Досліджуючи купальську обрядовість боків, автору вдалося використати польові матеріали [1], що саме дало можливість висвітлити значення рослин.

В липневу пору року сонце на небі підноситься на найвищий ступінь і дає землі найбільше світла і тепла.   Земля під палким промінням сонця виявляє найбільшу силу свого вегетаційного життя, розкриваючи всі його таємниці. Як зазначає І.Нечуй-Левицький «ростуча й падюча сила землі доходить до найвищого ступеня. Хліб починає спіти, трава й всяке гілля стоїть в цвіту….» [10, c.33]. В цей час різні трави набирають особливої чудодійної сили, що змушує знахарів і відьом збирати їх і використовувати цю чудодійну їх силу у своєму призначення. Так, бойки великі віщуни і знахарі, свої лікувальні знання травами передають з роду-в-рід, а це в свою чергу дає можливість проаналізувати значення і властивості рослин.

На передодні Івана Купала (6 липня), в селах на Бойківщині кожен ґазда майив (прикрашав) своє обійстя, тобто хату, стайню, стодолу, криницю, хвіртку і город, гілочками зелені - липи, ліщини, польових квітів. Гілки, яких вміщував біля кожного вікна і дверей зовнішньої сторони будівлі. Такий ритуал у бойків символізував відвернення злих духів у Купальську ніч від дому. Тільки у тому випадку коли, у домі помирав один із членів сім і, тоді того ж року господар не майив своє обійстя, перебуваючи у траурі [1, с.5].

Господині, коли смеркало, використовували «чарівні рослини: на дверях стайні устромляли вирвану з корінням молоду осику, а під стріху та щілини ховали жмутки полину, кропиви і лопуха, що символізувало відвернення нечистої сили і відьом. Особливо, кожна господиня, яка здійснювала такий ритуал, боялася, щоб відьма не пробралася у хлів і не забрала молоко від корів. Адже в цю ніч відьми стають надзвичайно активними, оскільки Івана Купала вважали днем літнього сонцестояння» [8, c.43].

Загалом, майже по всіх селах Східної Бойківщини, господині дбаючи про своє збіжжя на полі, йшли до пшениці чи жита, брали два пучки стебел, не вириваючи, зв’язували особливим «магічним» вузлом і колоски встромляли в землю. Це означало на багатий урожай [1, с.2].

         6 липня наші предки ходили в гори, ліс, на луги по лікарські рослини  (освячені, вони ставали ліками). Пучечками зілля майили хату (цей звичай у селі Тисів, що на Долинщині зберігся і до тепер) устромляли  гілку з ліщини або липи на городі, щоб охороняла збіжжя від черв'яків [19, с.2]. Дівчата в цей день йшли по польові квіти, щоб увечері, зібравшись на березі річки, потічка чи ставка, плести вінки.

Серед зібраних рослин неодмінно повинен бути полин. Його носили дівчата цілий день під пахвою – як засіб, що надійно захищає від русалок і відьом. А також дівчата вплітали в косу траву – «липтицю» («азали, щоб хлопці липли»), прикрашали себе любистком, чебрецем, м’ятою, які символізували любов і щастя [3, с.27].

Рослини, які збирали дівчата 6 липня, використовували головним чином для гадання. Аналізуючи польові дослідження, з’ясовано що дівчата знаходили 12 або 24 рослини з числа рідкісних трав і клали їх під подушку щоб приснився милий [1, с. 5].

Рослини здавна мали чудодійні властивості, але вже в переказах, повір'ях, легендах купальські трави зберігалися як данина традиції. Так у переддень Івана Купала знахарі і бабусі-чарівниці йшли в поле по «святоіванівське зілля», тобто трави, які мали чудодійні і лікувальні властивості (плакун-трава, тирлич, полин, любисток, тоя та ін.).

Так кожен збирав згідно з своєю потребою: старенькі бабусі - від переполоху, від «вроків», від домовиків, відьом, від перелесників, до злагоди у родині, від переломів тощо.

Чарівниці - щоб привернути чи відвернути хлопця до дівчини в коханні й навпаки; чоловіка до жінки й навпаки; відібрати молоко від корови, заворожити, щоб капуста не завивалась у головки, не велися б огірки тощо.

Чарівники - збирали зілля для відвернення грозових хмар, граду, до причарування чужої жінки, до відхилення чоловіка від жінки.

Господині збирали зілля до купелю дітей, від живота, від голови, зілля, які відвертали всяку нечисть [6, с.445].

Дівчата , як уже згадувалось, переддень Купала на луках, полях, у лісах збирали квіти, зілля й пахучі трави, плели з них вінки - тирлич-зілля або золототисячник (щоб привернути хлопця), любисток (приворот-зілля), барвінок (символ кохання), рута (щоб любилися), червона рожа (символ дівочої чистоти), сон-трава, ромен-зілля, васильки, братчики або братки, деревій, материнки, чебрець, полин, центорія або центурія, звіробій або плакун-трава та багато інших. Вінок з квітів був пов'язаний з культом Сонця і вважався символом світла, а тому мав велику силу [8, c.43].

У Купальську ніч зілля, особливо польове та лісове, набуває виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної та цілющої сили. Але це зілля має чарівні властивості тільки цієї ночі, а в день тільки до 10 - 11 години, до полудня. Далі зілля свою силу втрачає [4, с.87].     

Як зазначає Булашев Г., особливо чудодійну властивість має тирлич-трава. Вона має здатність наділяти відьом силою. Відваром тирлича вливалися дівчата зранку на Івана Купала, щоб швидше вийти заміж [2, с.287] А на Рожнятівщині вважали, що скільки дівчина напередодні Івана Купала відшукає кущів тирличу, стільки матиме женихів. Подекуди бойки, тирлич освячували у церкві і клали до колиски немовлят, що її освяченої боїться нечиста сила [11, с.2].

Іванівські трави, як зазначає Мацюцький С., є не тільки чудодійними, але і цілющими. Ще у східних слов’ян, на Івана Купала припадала пора збирання лікарських рослин.   Процес збирання зілля був своєрідним магічним обрядом тому, що збирачі цілющих трав, вирушали на їх пошуки з почуттям прилучення до таїнства непізнаних сил природи [8, с.44]. Цілющі трави здебільшого збирали люди, які зналися на народній медицині. Оскільки в середньовіччі, церква вважала «гріховним» втручання лікаря в життєвий процес, то й знавців народної медицини вважали волхвами, чародіями, знахарями, а часто й переслідували їх, навіть траплялися в XVI-XVII ст. випадки знищення [5, с.38].

Цілком реальні властивості рослин використовує не тільки народна медицина, але і наукова. Велике значення має звіробій (плакун-трава), відвар якого застосовують в народній медицині від кишкових захворювань; шипшина, ромашка, деревій, подорожник, полин, любисток, центурія та багато інших рослин, які мають лікувальні властивості.

Зі святом Івана Купала на Бойківщині, як і в цілому в Україні, був пов'язаний цвіт папороті, магічні властивості якої діють тільки опівночі на Івана Купала. Практично в кожного європейського народу, як зазначає М.Ризняк, була рослина, яка присвячувалася Івану Купала. Наприклад, в Угорщині такою травою вважалася рута. Вона була символом дівочої чистоти, її стебла кидали в багаття. В болгар серед рослин, з яких робили букети і вінки, обов’язково мав бути «еньовче» - так називали підмаренник справжній на честь міфічного героя Еньо [12, с.4].

У ніч на Івана Купала, рівно о півночі в 12 годині папороть на мить розквітає. Хто цей цвіт побачить - буде щасливий.

Згідно легенд та переказів папороть, або, як її ще називають Іванів-цвіт, жар-цвіт на східній Бойківщині має своєрідні особливості. Розквітає вона так: між листками, схожими на крила орла, підноситься, мов жарина, пуп'янок. Він рухається, підстрибує, щебече, як соловейко. О півночі розкривається брость, з'являється вогненна квітка, яка освітлює все навкруги. Сміливець, який відважиться шукати квітку папороті, має прийти в ліс заздалегідь і знайти кущ папороті, як розповідають перекази, ввечері напередодні дня Івана Купала

відважний чоловік повинен піти до того куща, розстелити скатертину, на якій святили паску на Великдень, священним ножем накреслити коло, окропити кущ священною водою і молитися. Як уже стемніє на дворі, то нечиста сила пробує різні засоби, щоб налякати сміливця. Проте лякатися не можна: нечиста сила квіткою заволодіє, а зляканого обдурить. Вона має силу тільки до кола, що окреслене свяченим ножем, а в колі - ні, і чоловік там може сидіти безпечно. О 12-й годині вночі папороть ніби розцвітає від блиску квітка, як жарина, зразу ж падає на розстелену скатерку, яку треба швиденько згорнути і сховати за пазуху і чимдуж, не оглядаючись, бігти додому. Дорогою нечисть ще більше спокушатиме й жахатиме та квітку віддавати не можна. Володареві цвіту папороті підвладні всі таємниці й чари [4, с.204].

Цієї чарівної ночі шукати ту квітку можна було до третіх півнів, аж до поки зароджувався день, великий ворог таємниць. Чародійна купальська ніч приносила людям не тільки щастя, разом з тим вона була й небезпечна для легковажних та необачних.

Всі нечисті сили справляють в купальську ніч гуляння. Ліс наповнений

криком,   сміхом,   тріском   дерев   і   великим   шумом.   Це   відлякує  хоч   би найсміливішу людину. Цвіт папороті, що очі не витримують [3, с. 30].

Пращури розповідали таку легенду. Один багач мав закопаний у лісі скарб, але нікому його не показував. І тут раптово помер. Сусіди кожної ночі ходили в ліс за скарбом, але нічого не знаходили. Аж раптом, якийсь бідний чоловік йшов опівночі під Івана через ліс, дуже молився й тут побачив блискучу квітку, він здогадався, що то цвіт папороті. Заховав за пазуху і йому показався від землею скарб, закопаний багачем. Як почав його відкопувати, з'явився якийсь пан у капелюсі. То була нечиста сила. Та чоловік у той момент три рази перехрестився, виговорив Отче наш - і пан зник. А тоді аж бідний забрав скарб, продовжуючи молитву [1, с.3].

Пороте, наукою доведено, що папороть ніколи не цвіте, бо належить до безквіткових рослин і розмножується спорами.

Отже, папороть надзвичайно особлива, адже в ній щось є таємниче, тому, що вона розцвітає не так як усі рослини, а магічно.

Існує вірування, що в ніч напередодні Івана Купала дерева переходять із місця на місце й шумом гілля розмовляють між собою [9, с.294].

Крім квітки папороті, існує багато легенд і про інші рослини. Це простежується особливо в Центральній Бойківщині. За народним віруванням, лікарські трави тільки тоді проявляють свої чудодійні, лікувальні властивості, коли будуть зібрані в ніч під Івана Купала, або рано-вранці із «іванівською» росою. Колись на Сколівщині таке зілля святили в церкві і зберігали його на покутті, під образами, а у випадку недуги людей, чи худоби вживали це зілля, як ліки [7, с.114].

Східні бойки вважали, що цілющі трави сіють русалки чи мавки, вони ж і доглядають за цими травами і знають, як і коли їх треба вживати. У купальську ніч, крім папороті розпускається і розрив-трава, який схожий до папороті і теж має магічні властивості.

Отже, витоки цього свята сягають сивої давнини. Ще в дохристиянські часи свято Купала було відоме, як свято вшанування Сонця і поклонінню язичницькому ідолу - Купалу. З цього часу чудодійних і магічних властивостей набувають й іванівські трави лікування якими практикують бойки подекуди ще сьогодні.   З часом забобоні уявлення про купальські обряди почали відмирати. На Бойківщині ще на початку ХХ ст., юнаки і дівчата почали цуратися популярних раніше гулянь на Івана Купала. Купальське деревце і вогнище влаштовували хіба що діти. Згодом втратило своє значення і гадання на купальських травах. А перекази про відьом, чарівні трави збереглися хіба що в пам’яті старих людей.

 Аналізуючи властивості купальських трав, автор має можливість здійснити їхню кваліфікацію за способом використання:

1.     лікувальні трави (лікували різні хвороби);

2.     трави-обереги (охороняли від нечистої сили, стихійного лиха);

3.     гадальні трави (дівчата ворожили на свою долю).

У контексті дослідження значення рослин у купальській обрядовості бойків слід зауважити, що тут приховані глибокі філософські ідеї. Ми тут зустрічаємося з питанням про пізнання природні, про співзвуччя духа людини з природою; про пізнання самого себе. Сьогодні, в ХХІ ст. дуже важливо поєднувати життєздатну новизну з мальовничою естетичною цінністю старих народних обрядів, до яких належить особливо, і свято Іван Купала.

1.           Науковий етнографічний архів Інститут історії і політології Прикарпатського Національного університет ім. В.Стефаника (далі - НЕАПНУ), ф.1, оп.6, спр.1, арк.7

2.           Булашев Г. Український народ у своїх легендах релігійних поглядах та віруваннях. – К., Довіра. – 1993. – 414 с.

3.           Василечко Л. Шуткова неділя. – Брошнів, МПП «Галя». – 1994. - 57 с.

4.           Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис в 2-х т., Т. ІІ. -  Мюнхен, Українське видавництво, 1966. – 442 с.

5.           Килимник С. Містерія купальської ночі // Філософічна розвідка. – 1989. - №7-8. – с.35-41.

6.           Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні в 2-х кн.: кн.2, ТЛУ. – К., Обереги. – 1994. – 523 с.

7.           Климець Ю.Д. Купальська обрядовість на Україні / АН УРСР; Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім.М.Рильського, Львівське відділення. – К., 1990. – 144 с.

8.           Мацюцький С. «На Іван Купала…» // Людина і світ. – 1990. - №6. – С.40-44.

9.           Митрополит Іларіон.

10.      Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу.

11.      Пилипів І. Ой на Івана, ой на Купала… // Червона Долина. – 1989. – 1 липня. – С.2.

12.      Ризняк М. Вніч на Купала папороть цвіте; Наші свята // Галичина. – 1994. – 6 липня. – с.4-5.