Чи не найбагатшим за ритуалами та
символікою родинним святом в українців є Різдво і Святий Вечір, якому він
передує. На перший Святий Вечір, уся родина, крім дуже маленьких дітей, постить
цілий день до першої зорі. Цього дня кожен член сім’ї мав свої обов’язки: мати
поралася біля святкової вечері, а батько з дітьми прикрашали покуття для
“дідуха”. Перед вечерею вся родина ставала навколішки перед образами, молилася.
Далі найстарший чоловік запалює свічку і родина починає вечеряти. Не забувають
на Святий Вечір про Господніх слуг – ангелів. Щоб запросити їх на вечерю,
господар бере трохи куті й підкидає її вверх, так, щоб вона прилипла до стелі.
Для них господар приносить до хати сіно і солому, розкидає її по підлозі. По
закінченні вечері всі страви залишають на столі, ложки або залишають, або
збирають і затикають за перевесло дідуха. Свічку також залишають запаленою.
Вважалося, що вночі на гостину прийдуть душі предків, адже Свята Вечеря є
спільною для всього роду – і живих, і померлих.
Перед вечерею, господар повинен
нагодувати худобу. Він брав хліб, часник, сіль, набирає по ложці кожної страви
в миску і йде до стайні. Худоба на цей час має бути доглянута, стайні вичищені,
бо в ніч на Різдво відкривається небо, худоба дістає здатність говорити
людською мовою і може поскаржитися Господу на погане ставлення до неї її
господаря. Зранку господар вводив до хати полазника – вола (на Різдво припадає
другий полазник), якого пригощають залишками вечері.
Різдвяні свята по всій Україні є
найбільш “родинними” – на Святий Вечір діти з своїми сім’ями (якщо вони живуть
окремо) сходяться в батьківську хату, спільно вшановують своїх предків,
символічне уособлення яких – дідух – стоїть на покуті протягом усіх свят.
Святий Вечір і Різдво мають народне і
релігійне значення і являють собою суспільно-релігійне дійство: тут спостерігаються
давні народні уявлення українців і загальні релігійні ідеали, а також чисто
господарські настанови. А найголовніше – вечеря є своєрідним символом єднання
роду: під острахом нещастя, позбавлення Божого благословення, втрати на
майбутнє родинного зв’язку кожна сім’я намагається зібратися разом. Це свято
увібрало в себе найосновніші культи, які вшановує кожна українська родина:
культ сонця, вогню, води, урожаю і, головне, максимальне об’єднання з родом
засобом вшановування культу предків, запрошення їх на Вечерю.
Символіка Різдва – зірка, вечеря, коляда, вертеп,
дідух.
Зірка є головним атрибутом українського
святкування Різдва. Вона символізує народження. Це – символ Бога, символ сонця,
символ світла. Різдвяна зірка є восьмикутною і символізує дуже давню символіку
сонця. Християни вважають восьмикутну зірку своїм, християнським символом. Це
Віфлеємська зірка (звичай чекання першої зірки у Святвечір). Слід зауважити, що
християнська зірка восьмикутна, на відміну від іудейської (шестикутної зірки
Давида) і язичницької (п’ятикутної, як символу поклоніння п’яти органам чуття
людини). Вісімка – символ восьмого дня, символ вічного царювання Месії.
Коляда – має трьохзначне розуміння: 1) це
молитовна пісня на тему і в честь народження Ісуса у Вифлеємі. А колядники, як
символ пастухів, яким ангели оголосили радісну звістку про народження Ісуса.
2) В
народі Колядою часто називають саме Різдвяні свята, тобто Коляда є синонімом
Різдва. 3) Коляда, згідно міфології –
давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця. Ім’я походить від слова Коло –
стародавньої назви Сонця. За легендою, Коляда щороку в найдовшу ніч зими
народжує Божича – це нове Сонце, Новий рік. Свято Коляда у давніх українців
відбувалося з 24 грудня по 6 січня (за ст. ст.), до свята входило обрядове
запалювання вогню (пов’язане з народженням нового бога світла Божича). Зі
святом Коляди – вчені пов’язують початки українського вертепу. За легендою, Коляда
навчила давніх українців (аріїв) робити колесо. Популярність сонячного
(язичницького) свята Коляди примусила православну церкву підпорядкувати цій
даті свято Різдва. Відгомін свята Коляди дійшов до наших днів (колядування).
Вертеп – це різдвяне обрядове дійство за участі
персонажів, які здійснюють імітацію релігійних сцен народження Ісуса
Христа, а також це прославлення Бога
через театральне дійство, яке представляє Різдвяну містерію: римських воїнів,
царя Ірода, Трьох Царів, смерть, Юда, ангел, чорт, козаки (опришки), жид і
жидівка. Ряджені ходили по селу, чорти заходили в хати і шкодили там, жиди
залицялися до представниць жіночої статі, обмазували їх сажею, намагалися
поцілувати. В такий своєрідний спосіб театрально-ігрові видовища об’єднували
дві речі – народження і смерть.
Дідух – символ урожаю, добробуту, багатства,
безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців, оберіг роду.
Дідух є одним із найдавніших культів у різдвяній обрядовості українців. Він є символом
передачі прадавної християнської віри, яка конкретизується у земних
матеріальних людських відносинах і для того потребує вічного джерела традиції –
Бога, щоб не схибити в цій місії. Дідух – це дідівський дух, чи дух дідів,
тобто всіх попередників роду. Цей давній обряд засвідчує те, з якою великою
шаною й повагою ставилися пращури до свого родоводу. Перший або останній сніп
має особливе значення в більшості хліборобських культур. Згідно народної уяви
він символізує дух врожаю, але не предків, який завдяки збереженню снопа та
особливим ритуалам, пов'язаним з його знищенням переноситься від минулого
врожаю до наступного. Дідухом називають сніп найчастіше вівса, якого господар і
його старший син приносять на Святвечір першими до хати і ставить на покуть,
околіт обмолоченої соломи та жмут сіна, яких старший син відповідно стелить на
долівку та на стіл під обрус (якщо в сім‘ї немає дітей чоловічої статі, то все
це робить лише господар). На Покутті, Гуцульщині та Бойківщині дідух символізує
родоначальника сім'ї – діда, а також усіх предків, які колись жили в давні
часи. Саме в час перебування дідуха в оселі, мають зійтися всі душі родичів,
щоб разом повечеряти. Тому на Святий вечір для покійників клали біля Дідуха, де
начебто мають перебувати душі пращурів, ложки, а на ніч поруч ставили й коливо
(виготовлену з меду й приправлену кутею страву). Так мало тривати доти, допоки
сніп перебуває в оселі.
На Святий Вечір переважно готується 12
пісних страв. Але можливі локальні відмінності, де подають 9 страв. Така
традиція пов’язана з переконанням, що число 12 є символом сонця у народній
міфології, а в християнській традиції число 12 відповідає 12 апостолам Ісуса
Христа. Воно постійно фігурує в обрядодіях, присвячених культу сонця.
На Свят-Вечір всі страви готуються
пісними (тобто без яєць, сметани, молока і масла) і звичайно ж, без м’яса.
Атрибути Святої вечері:
1. Кутя
– пісна страва. Основу куті становить відварена пшениця, до якої додають мак,
горіхи, мед. Серед усіх ритуальних страв, приготовлених із зерна, кутя є
“найживучішою”. Вживання цієї ритуальної страви в цей день, в якому
“програмувався” весь рік, мало забезпечити хороший урожай, добрий приплід у
худоби і продовження роду. Символ єднання людини з Богом, із світом померлих.
Варена пшениця з медом і маком є акт жертви Богові, бо пшениця з медом – це сакральна
частина Святої вечері. Пшениця з медом ще називається коливо – і подається в
день поминок за померлих. Як бачимо – тема життя і смерті, а також єднання
світу живих з світом померлих є однією з наскрізних тем Різдва.
Мак – символ мучеництва, безневинно
пролитої крові. Із цього приводу мак освячують в храмі двічі на рік – на празник
Маковеїв (Першого Спаса) і на Преображення Ісуса Христа (Другого Спаса). У
різдвяному приготуванні куті, макові зернята символізують безконечну
множинність Божих ласк отриманих людьми через жертвоприношення Христа в
Таїнстві Євхаристії. В народі посвяченим маком благословляють: в день шлюбу
після того, що «в батьківській хаті поблагословили невістку іконою Богородиці,
батьки стають лицем до дороги і благословляють путь, посипаючи її посвяченим
маком»; освяченим маком обсипають
господарі двір, щоб жодна нечиста сила не могла до нього залізти.
Мед – символ чистоти, Божого слова. Мед у
посуді ставлять на Святвечірній стіл. У християн мед символізує земне
пастирство Христа й солодкість Слова Божого. В народі мед часто християни
святять на свято Переображення (Другий Спас) і застосовують у господарстві з
лікувальною метою (при бронхіті, опіках).
2. Горох
або гриби – на вечерю варять і заправляють олією. Це символ християнського
життя і Божої весни, яка завжди відроджується в людині після упадку.
3. Капусняк
– це перша пісна страва із квашеної капусти заправлена олією. Капуста виступає
як символ простоти, міцності, скупченості й єдності довкруги однієї твердої
основи. Це і є символом християнин, які всією родиною вечеряють за Різдвяним
столом.
4. Борщ
– готують пісний із квашених буряків або рідше зі свіжого буряка (червоний
борщ). Символ торжества добра. Борщ відзначається простотою і міцністю, що і є
прикметами новонародженого Месії. Так як борщ зложений із всячини компонентів
творить єдність і нас годує смачно, так само й Господь Бог з різноманітніх
наших думок і вчинків викарбовує одну в ньому міцну й гарну людину на його
образ і подобу. Різдв’яний борщ заквашується заздалегідь приготованим квасом з
буряків, тому має темно-червоний колір. Він ще символізує кров вифлеємських
дітей, знищених за наказом Ірода.
5. Голубці
– пісна страва листки капусти із начинкою картоплі. Сама назва цієї страви
вказує на її символічність. Голуб – символ Божої любові, символ Святого Духа,
символ краси і сили отриманої від Бого; із оливковою галузкою голуб символізує
примирення Бога з людиною.
6.
Риба – у ранньому християнстві риба була прийнята як символ Христа. Знак
риби був першою монограмою Христа. Грецька абривіатура ІХТІОС – ім’я Ісуса
читається як "риба". Три переплетених риби або три риби з однією
головою символізують Трійцю.
7. Вареники
– з капустою, в один з них заліплюють копійку: хто її знайде, буде багатим
протягом цілого року. У народі вареники символізували достаток. Місце людини
Господь призначив в Царстві Божім, де вона почувається добре "як вареник у
маслі".
8. Млинці
– своєрідний символ сонця, – новим Сонцем для християн став Ісус Христос.
Сонце – символ слова Божого. Бог – це світло, і тому сонце є символом Бога.
9. Каша
– традиційна, проста, пісна страва із пшеничних крупів. Каша символізує
продовження роду, це Божий народ, який консолідується навколо новонародженого
Ісуса і переображується. Каша є символом спільного союзу людей завдяки
освяченню людського роду, що до нас прийшло через Сина Божого. Свою символіку
каша теж сягає від зерна і сонця – це основа, яка повинна бути міцною в кожному
зрілому християнину.
10. Пиріжки
(коржі) – символ щастя, здоров’я і довголіття, які людина зможе одержати у
постійному спілкуванню з новонародженим Ісусом. Про коржі згадується в Старому
Завіті, як про страву, милу Богові.
11. Вар
(узвар, вода) – відвар з сушених яблук, груш, слив. Він репрезентує життя, яке
надає кожній людині Ісус сам ставши людиною. Вода – символ здоров’я, оберіг від
нечисті; воскресіння, духовного відродження. Освячена у церкві, вона широко
використовується у побуті: її дають пити породіллі, нею кроплять дітей, хворих,
оселю, криниці і тощо. Свята вода є символом очищення зовнішнього та
внутрішнього світу, тіла і душі.
Часник – ставлять на стіл під скатертину. В
християнстві часник – це символ очищення і дезінфекції від всяких гріхів.
Символ родючості і здоров’я, а на святвечірньому столі як бажання
"щасливого розмноження сім’ї», як
духовної так і тілесної. В народі часник символ здоров’я (приповідка говорить:
“Абис був здоровий, як зубець часнику”) та оберегом від усілякої нечисті.
12. Пампушки
– спечені на олії із пшеничної муки. Пампушки в християнстві
уособлюються із святими, які повірили в
Ісуса і отримали вічне життя. Їх мільйони, і кожна людина, зокрема християнин
покликаний до того солодкого, повноцінного, вічного життя. Слово «свято»
походить від «святого» і звідси пампух – символ свята, радості, які Богом
даровані людям.
Керечун (василь, васильник, калач) – хліб,
спечений у формі великих, круглих сонцеподібних буханців на Свят-Вечір. Це є
основа весільного короваю – хліба,
символу сонця, а одночасно й пращурів, що благословляють молодих. Хліб – це символ життя, смерті й воскресіння,
символ поживи як для тіла так і для душі. Із цих причин хліб – святий і його не
можна викидати, а якщо впав то підноситься і цілується та споживається. Хліб –
символ гостинності. Хліб у християн, це Христос. «Я – хліб живий, що з неба
зійшов». Крім калача (керечуна) який кладеться на сіно (в деяких районах
Прикарпаття кладуть по два калачі, щоб підкреслити дві природи Христа: Божу й
людську). До свята Різдва пекли керечун, василь, маланку – обрядовий хліб, який
символізував сонце. Господар брав керечун, коновку з водою і так обходив три
рази подвір’я, кропив тією водою, промовляючи: “Водице-світлице, очищаєш
береги, луки, очисти моє поле, худобу, мою родину”. Подекуди у гуцулів господар
брав у руки веретено і сокиру, хліб ставив на плече і так три
рази обходив господу. Зайшовши до хати, він пускав
керечун котитися від порогу: якщо той падав верхом – в господі всі будуть
здорові й господарство вестиметься, якщо сподом – на неврожай і покійника.
Свічка – необхідний атрибут різдвяного столу,
що символізує початок життя малого Дитяти. М’якість воску є знаком добровільної
жертви людини Богу. Горіння свічки – це
устремління людини до обожнення, перетворення в нову особу. Свічка є також
свідченням віри, приналежності людини до Божественного світла. Фраза "його
свічка ясно горить" означає "він живе праведним, доброчесним
життям"». Свічка супроводжує віруючу людину від Хрещення до похорону,
переходячи через Шлюб. Це – символ готовості людини до зустрічі із Богом. Димом
святвечірньої свічки ворожать “на здоров’я”, існує повір’я – коли дим піде в
хату – всі залишаться живими і здоровими, коли до порога – хтось із домашніх
незабаром помре.
Сіль – кладуть на стіл поруч з медом,
свічною, маком. Сіль вказує на внутрішню суть людини: доброту і якісність; як
страва без солі не добра так і людина є безбожною. В народі сіль має практичне
застосування не тільки в кулінарії, але і виконує захисну магічну функцію.
Обсівають нею подвір’я, господарські будівлі від відьом і нечистих сил.
Стіл – символізує Тайну Вечерю, коли Христос
зібрав своїх Апостолів до вечері за стіл. На Святу Вечерю ніжки стола
обв’язують ланцюгом – щоб родина “трималася купи”. Стіл – це символ єдності
спільноти, розуміння один одного, вміння слухати другу особу. В родинному домі
стіл – це символ зустрічі поколінь, символ передачі основних вартостей і
традицій, символ спільної молитви родини при трапезі. Стіл – це також місце, де
спочиває новонароджене дитя. Стіл Тайної Вечері, стіл у храмі – престол, стіл
родинний – всі вони мають як головного і найважливішого гостя – Ісуса Христа.
Так само є із Свят-Вечірнім столом, щоб він міг так назватися, тут гостем повинен
бути сам Ісус. Тому на святково накритий обрусом стіл кладуть корочун (калач) у
сіні, на згадку про те, як Христос – хліб життя лежав у яслах.
Родина – це Божа установа для гідного
народження і розвитку людини впродовж цілого свого життя на землі. Ісус Христос
прийшов на світ, щоб жити в родині. Кожна людина має повне право жити в
повноцінній рідній сталій родині. Родина – це тривкі й глибокі відносини між
батьком і матір’ю та їхніми дітьми; вони виростають виключно із взаємної
любові.
Світлана
Боян
етнолог,
доцент кафедри етнології і археології
Прикарпатського
національного університету імені Василя Стефаника
для газети "Галичина"
Розмову вела Оксана ПРОЦЮК.
Немає коментарів:
Дописати коментар