Святвечірня магія на Прикарпатті

Святвечірня магія на Прикарпатті

Особливості Святого вечора

Надвечір'я Різдва Христового сповнене глибоких церковних відправ, багатих народних обрядів і звичаїв. Чимало народних традицій, що сягають ще язичницьких часів, набули християнської символіки і несуть у собі християнські ідеали любові, прощення, щедрості та є яскравим свідченням української ментальності – працьовитості, гостинності, поваги до предків, відчуття святості родини, дбайливого господарювання. На Святвечір кожна сім'я і словом, і ділом створює в своїй оселі атмосферу затишку, багатства, щастя й миру. Уся родина цього вечора неодмінно має бути разом, щоб протягом року пам'ятати про міцність родинних уз. Старі люди вважали, що той хто проведе Святвечір поза сімейним колом, весь рік блукатиме світом, почуватиметься незатишно й одиноко. Важливо також у цей день пробачити всі кривди, що були заподіяні, щоб не брати образи й поганий настрій із собою до майбутнього року.

На Прикарпатті як і по всій Україні кожна християнська родина виконувала магічні дії з надією на великий урожай, приплід худоби, а також мир, спокій та здоров'я всіх її членів. Неприпустимі цього дня сварки, гамірне поводження дітей, «щоб неспокій не ввійшов у хату на цілий рік». Уся родина, усе живе й неживе, що має відношення до сім'ї, повинно бути готове до зустрічі урочистого свята. І обов'язково слід повернути до господи все, що було де-небудь забуте або кимось позичене.

Прояв магії страв і дій на Святий вечір

На Прикарпатті Святвечір супроводжувався крім приготуванням дванадцять страв ще й їх магічним насиченням, а також вся робота, яка виконувалася цього дня господарем чи господинею носила магічний чи навіть сакральний характер. Відомо, що в нашому краю ще з ХІХ ст. цього дня від самого ранку господиня готувалася до вечері: у першу чергу виконувала магічну дію – добувала «новий вогонь». Для цього треба було взяти кремінь та кресало, що пролежали під образами останні дванадцять днів, перехреститися тричі й викресати «новий вогонь», ставши обличчям до сходу сонця. Протягом останніх дванадцяти днів останнього місяця господиня сушила дванадцять полін, якими й на Святий вечір розпалювала «новий вогонь» в печі. Після чого наставала пора готувати дванадцять святкових страв. Зазвичай це кутя, узвар, гриби, варений горох, капуста, смажена риба, квасоля, вареники, картопля, пампухи, голубці, кисіль. В кілька вареників замість начинки клали копійки – кому дістанеться, той увесь рік буде багатим. Особливістю Святого вечора було те, що вечеря мала бути багата і обов'язково пісна; до столу господиня в основному подавала дари саду й городу (узвар із сухофруктів, капуста, картопля, бурячок тощо), щоб таким чином подякувати минулому року за благополуччя родини.

Цього дня до роботи господиня повинна братись з гарним настроєм, бо інакше їжа не вдасться, а це вважалось поганою прикметою. У день перед Святвечором дотримувались строгого посту. Прийнято було цього дня не снідати й не обідати; дещо з'їсти в обідній час дозволяється хіба що дітям. Всі члени родини мали підготувати як душу, так і тіло до Різдва.

Добрий господар на Святий вечір також не гаяв часу, поки господиня поралася біля печі: він повинен напоїти й нагодувати худобу, прибрати в хліві, ретельно оглянути двір, дім – усе своє господарство. Важливим є й той факт, хто виконує магічну  дію:  той,  кому  це  треба (у  різдвяній  обрядовості –  сам  господар  ворожить  про  врожай)  або  це  виконує якась  зовнішня  сила (у  тій  же  обрядовості – побажання всіляких  гараздів  у  родині  та  в  господарстві  від  колядників, щедрівників тощо). Якщо господаря нема, помер, то всі ритуали виконувала господиня.

Важливим ритуальним дійством було обкурювання хати. Господарі дому з хлібом і ладанкою в руках (часто служили ліхтарні) обходили все своє господарство, обкурюючи і таким чином забезпечуючи захист дому від відьом та інших злих сил. Для цього господар набирав жаринки з печі у горщик чи миску та кидав трохи ялівцю і обходив хату. Тим часом, господиня посипала землю кругом своєї господи дрібним насінням маку-самосівки, щоб вберегти своє господарство від відьом та злих сил.

Коли сходила вечірня зоря, до хати входив господар і урочисто повідомляв, що Святвечір розпочався. Перед вечерею вся сім’я вклякала і молилася, щоб Господь Бог допоміг спожити вечерю і всі дякували за прожитий минулий рік. Першим, починаючи з господаря, споживали кутю. Він благословляв кутю, тричі перехрещуючи ложкою. Після цього першу ложку куті, а дехто три перші ложки підкидав до стелі, промовляючи при цьому: «Брикайте воли, корови, телята і ви, дитинята» чи «Скачіть, бички, і ви, телички». Це дійство мотивували тим, щоб «велася худоба, народжувались і росли здоровими діти». На останнє також вказує й інша примівка: «Щоб були хлопчики, як горобчики, а дівчатка, як ластівочки». Всі члени родини Святої вечері їли з одної миски, «щоб сім’я була дружна». Кутю не доїдали, а залишали на дні макітри. Далі переходили до інших страв, які турботлива господиня постійно чергуючи подавала до столу. За традицією і всі наступні страви теж їли з однієї миски. Вважалося, що в цей вечір всі мають бути ситими, нагодованими, щоб «достаток був у хаті». Під час вечері заборонялося голосно говорити. За традицією, було заборонено класти ложки на стіл до її завершення. Повечерявши здійснювали ряд ритуально-магічних дій. Зокрема, на Прикарпатті побутувало повір’я, що необхідно, щоб кожен ложкою, якою вечеряв, обвів себе тричі навколо пояса. Це мотивували тим, «щоб поясниця не боліла». Святовечірній посуд мили лише наступного ранку. Причому, вода, яку використовували для цього («помиї»), за віруванням людей була помічна: нею знімали уроки. Тому, помивши посуд, зливали трішки в пляшку і зберігали впродовж року. Деякі люди вважали таку воду лікувальною – вмивали дітей від уроків лівою рукою «від себе». Закінчивши всі ритуальні дії, батько вітав усіх зі Святою вечерею, що всі дочекались Різдва, Нового року, висловлював побажання в щасті й здоров’ї діждати наступного, після чого дозволялось родині колядувати.

                              

Господарська магія                             

Цього величного дня на Прикарпатті з пошаною ставились до свійських тварин, тому що вважали, що в ніч на Святвечір худоба має здатність розмовляти і може поскаржитись Богові на недбале ставлення господарів до них. В жодному разі не можна було бити тварин – це великий гріх. І перш ніж перейти до святкового прийому їжі, кожен господар повинен досхочу нагодувати свою худобу найкращим сіном – отавою, подякувати їй за вірну службу протягом минулого року. Господиня в цей час так само годувала свійську птицю. Деякі господині сипали курям зерно посеред подвір’я, з метою «щоби ся кури не розходили по чужих дворах і яйця не губили».

Перед вечерею гуцули збирали по одній ложці з кожної страви і скидали її у відро, в яке доїли корову. При цьому казали, «що це пастухам ся належить». Всю ніч посудина зі святвечірніми стравами стояла на печі, а вранці, господар йшов до стайні й згодовував кожній тварині, птиці. Магічні дії помітні після й завершення вечері – ложки, якими їла вечерю вся родина, їх зв’язували докупи, «щоб череда ся купи тримала», а потім, не миючи, запихали їх у дідуха, «щоб сім’я була дружна». Господарською магіє пронизана імітація дітьми домашньої птиці. Діти часто залізали під стіл і там «квокчуть» – «щоб квочки сідали», а щоб «кури неслись», примовляли: «Куд-кудак, куд-кудак, знесе курочка яйце, як кулак».

Поминання померлих у Святвечірній час

На Святвечір кожна родина обов'язково згадує своїх померлих родичів, припрошує їх взяти участь у вечері. В деяких прикарпатських селах господар дому тричі обходив «за сонцем» навколо столу з кутею та свічкою в руках, потім на колінах перед образами молився за померлих родичів. Дружина й діти діяли аналогічно. Далі господар закликав всі грішні й праведні душі на Святу вечерю, підійшовши до вікна, тричі промовляв: «Просимо, всі тайні, до вечері». Під цим означенням «тайні» розумілися всі померлі родичі, душі яких закликали на Святий вечір до хати на вечерю. Інколи їх персоніфікували, називаючи всіх померлих родичів по імені. Вірили, коли сідати за стіл, необхідно подути на стілець, щоб «не придавити мертву душу», яка, ймовірно, прийняла запрошення на цю святкову вечерю. Для мертвих душ родичів можна або залишити узвар на вікні, або після вечері не прибирати зі столу немиті ложки – начебто щоб душі поїли й не залишилися голодними. Під час вечері обов’язково повинне світити світло у всіх кімнатах будинку, що пов’язане із приходом померлих душ на вечерю.

Напередодні вечері, впоравшись з усіма передсвятковими турботами, сім’я, нерідко в повному складі, вирушала на кладовище, з тим, щоб, помолившись, засвітити свічку на могилах померлих родичів. Дехто з собою брав невеличку тарілочку куті, декілька пампушків.

Після Святої вечері практично на всій території Прикарпаття стіл за яким вечеряли не прибирали, обов’язково залишали на ньому свічку запалену, макітру з кутею та чисті ложки а подекуди і не миті «для душ померлих родичів», які приходили на вечерю. Такий звичай практикується і зараз серед населення, в який твердо вірять і дотримуються, оскільки вважають, якщо б не залишити святкового вечірнього столу на ніч, то душа померлого родича була б засмучена.

Велике магічне значення має свічка на святвечірньому столі, яка служить символічним дороговказом душам по­мер­лих, які у цю таємничу ніч навідуються в колись рідну домівку. Водночас свічка в таку мить виражає невмирущу пам’ять про померлих родичів: доки палахко­тить її полум’я, доти буде жити спогад про рідню у серці кожного з учасників таєм­ничого дійства. Подібне значення має свічка, запалена у цей святочний час на могилах предків.

На Прикарпатті раніше часто були поширені народні вірування про смерть, що побу­тують в цей вечір. Так, під час святвечірньої трапези не дозволялось вставати з-за столу, а чужим заходити до хати, адже це, за переконанням місцевих жи­телів, віщувало смерть когось у родині. Якщо під час вечері впаде ложка зі столу, то передвіщало смерть близької людини.

Народні прикмети на Святий вечір

Досить поширеними на Прикарпатті були народні прикмети щодо Святого вечора. Будь-яка дрібничка під час святкової вечері має величезне значення. Наприклад, якщо трапилося так, що в господі гостює стороння людина, її обов'язково кличуть до святкового столу. Гість на Святвечір приносить щастя до оселі. Якщо за святковою вечерею дівчина чхне – це знак, що вона заміж вийде, якщо хлопець чхне – добрим козаком буде. Існує заборона промовляти цього дня, а особливо перед вечерею, слово «мак». Для його означення використовують синоніми: зернята («зерніта»), насіння чи знеособлене – «те, що там лежить». Побутування такого повір’я зумовлене віруванням в те, що найменування вголос може послабити магічні властивості цього оберегу. Подекуди вважають, що той хто цього дня вживає в своєму говорі слово «мак», то в того заведуться воші у волоссі.

Цього вечора спостерігали за природними стихіями. Так, якщо на Святий вечір падає сніг, то корова даватиме багато молока, а якщо багато зірок на небі – то кури добре нестимуться. Якщо цього дня була відлига і утворилися бурульки на стрісі – то це на урожай зернових. Якщо на деревах іній – на багатий врожай саду.

В селах Прикарпаття ще збереглися залишки вірувань у «полазника» – того, хто першим приходить колядувати на Різдво. Якщо до оселі першими увійшли діти, молоді здорові чоловіки, то це добрий знак: упродовж усього року всі будуть здорові й гроші не виходитимуть із хати. Небажаними полазниками були жінки, а також старі, хворі люди. Часто були поширені прикмети за димом святвечірньої свічки: якщо він ішов до гори або в середину хати – це віщувало добро, щастя, а коли до низу й до две­рей – означало смерть когось із родини. Були поширені й інші специфічні прикмети з ана­логічним передбаченням.

Любовна магія

Ніч на Різдво та Щедрий Вечір – це період різноманітних ворожінь. Зокрема, повечерявши, молода дівчина, бажаючи вийти заміж, вибігала з хати і стукала ложками, а потім прислухалася, чи загавкає собака і з якого боку. Почувши гавкіт вона раділа, знаючи, що це ознака скорого заміжжя, заодно дізнавалася і про те, з якої сторони буде її суджений. Відсутність собачого голосу означала, що час одруження для дівчини ще не настав.

                                   

Повернення до традицій

Саме в нас на Прикарпатті можна сказати, що в найбільш повно збереглися народні традиції, звичаї, обряди переважно серед сільського населення, проте трапляються випадки невиконання ряду обрядів і ритуалів. Але, що стосується традицій Святого вечора, то сьогодні прикарпатські родини намагаються зберігати святвечірню трапезу хоч у видозміненій формі – без дванадцяти страв, а з меншою кількістю, проте з кутею, дідухом, свічкою, різдвяним хлібом на столі та колядками. Кожен із нас українець, кожна українська сім’я, родина повинні відроджувати і зберігати ті призабуті звичаї, традиції, вірування у своїй родині, наповнювати переддень Христового Різдва радісною, світлою, чарівною атмосферою.

Світлана Боян

етнолог, доцент кафедри етнології і археології

Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

для газети "Галичина"

Розмову вела Оксана ПРОЦЮК.