Календарна обрядовість бойків у сучасних дослідженнях українознавців

Боян С. П. (Івано-Франківськ)

КАЛЕНДАРНА ОБРЯДОВІСТЬ БОЙКІВ У СУЧАСНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ УКРАЇНОЗНАВЦІВ (ДО ІСТОРІОГРАФІЇ ПРОБЛЕМИ)

Дана стаття має на меті відобразити найновіші дослідження календарної обрядовості бойків та обґрунтувати значення в етнографічній науці науково-етнографічних збірників й науково-культурних осередків, які діють на Бойківщині. Серед комплексу літератури, яка склала основу написання становлять публікації, зміст яких в певній мірі торкається даної тематики. Огляд сучасної літератури дозволив зробити висновки про відсутність комплексного дослідження календарної обрядовості бойків Карпат.

Ключові слова: українознавчі  дослідження, календарна обрядовість, історіографія, етнологія, етнокультурні традиції.

Вивчення етнічних спільнот України, їх календарної обрядовості на сьогодні є однією із важливих теоретичних і практичних проблем в етнографічній науці та українознавчих досліджень, адже без глибокого і систематичного пізнання народної духовної культури неможливо формувати нові ціннісні орієнтації в умовах державної незалежності.

 Розглядаючи в загальному плані календарну обрядовість, слід звернути увагу на праці сучасних українських дослідників: І. Г. Чеховського[1], Л. Орел[2], В.П. Біляцької[3]. Так, наприклад, І. Г. Чеховський в своїй праці “Демонологічні вірування і народний календар українців Карпатського регіону”, більшу увагу приділяє віруванням у надприродні сили етнографічних груп, які населяють Українські Карпати. Висвітлюючи обряди в народному календарі українців, дослідники Л. Орел, М. Д. Мандибура в колективній праці “Україна в обрядах на межі тисячоліть” показали як в різних регіонах України здійснювали народні обряди наші предки,а також розкрили їх спільні й відмінні риси.

ХХІ століття у розвитку українознавства, ознаменувало собою появу комплексних монографій та ряду публікацій. Проте сьогодні відсутні видання, у яких на належному рівні розкривалася б проблема нашого дослідження. Такий стан є закономірним наслідком тих тематичних пріоритетів, які панували в етнологічній науці до початку Другої світової війни, у радянський період та продовжують частково зберігатися у сучасній історіографії.

При дослідженні сучасного стану календарної обрядовості етнографічних груп Карпатського регіону, особливу увагу слід зосередити на збірках джерельних матеріалів, укладених останнім часом. А також варто наголосити на наявному комплексі етнографічних матеріалів, зібраних науковцями і студентами Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, зокрема тих, що зберігаються в Науковому етнографічному архіві Інституту історії і політології вище названого університету.

Велика заслуга належить прикарпатському етнографу і досліднику побуту матеріальної й духовної культури етнічних груп Карпатського регіону, а особливо Покуття – М. Паньківу[4]. Вагоме значення відіграє колективна праця “Прикарпаття: спадщина віків. Історико-культурологічне видання” під редакцією професора М. Кугутяка, присвячена 15-й річниці Незалежності України[5]. Книга містить багатий різноплановий ілюстрований і текстовий матеріал, в якому зосереджені пам’ятки природи, колорит традиційної народної культури Карпатського краю, історичний нарис Прикарпаття від початку перших поселень до сьогодення, туристсько-рекреаційні заклади Карпат.

Що ж торкається проблематики календарної обрядовості бойків, то вона розглядається частково в комплексних колективних працях та узагальнюючих виданнях інших сучасних українських дослідників Карпат й досвідчених знавців традиційної культури: С. П. Павлюка[6], Ю. Г. Гошко[7], Р. Т. Кирчіва[8], К. М. Кутельмаха[9] та інших. Колективні праці цих вчених насамперед містять відомості про формування й розвиток української нації на прикладі таких етнографічних груп, як бойки, лемки й гуцули. Крім цього чимало інформації пов’язано з проблемами їх етнічної території, етнографічного районування, традиції духовної та матеріальної культури.

Значний науковий інтерес становить подальше дослідження населення Українських Карпат на базі дослідників традиційної культури Карпатського регіону Інституту народознавства НАН України у м. Львові під керівництвом доктора історичних наук С. П. Павлюка. Проведена і ведеться ними також значна робота щодо вивчення своєрідних локальних рис побуту, матеріальної та духовної культури етнографічних груп Карпат. Такі дослідження знайшли своє місце в науковому  збірнику Інституту народознавства НАН України – “Древляни”, який виходить під редакцією С. Павлюка, а також в етнографічних збірниках – “Народознавчі зошити”, “Народна творчість та етнографія” й інших.

Ґрунтовне вивчення боків, як однієї із своєрідних етнографічних груп українців Карпат, на сьогодні належить досліднику і голові Львівської філії товариства “Бойківщина” Р. Кирчіву. В своїх працях він не тільки подає історіографічну характеристику Бойківщини, але й досліджує деякі аспекти фольклору в різних регіонах України. Показовим у цьому плані є фундаментальне дослідження  “Із фольклорних регіонів України”[10].

На велику увагу заслуговує колективна праця “Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат” (том2. “Етнологія та мистецтвознавство”)[11]. Із чотирьох запланованих томів праці вийшли два перші під керівництвом С. Павлюка. У другому томі розкривається проблема автентичності явищ народного побуту та мистецтва, які за сукупністю характеристик відповідають особливостям українського етносу. У розділі даного тому “Календарна обрядовість як етногенетичне джерело” досліджуються авторами народні обряди річного календарного циклу. У 2004 році під редакцією того ж автора і зусиллями багатьох науковців (Р. Кирчів, К. Кутельмах, Г. Горинь, Т. Гонтар та ін.) було видано навчальний посібник “Українське народознавство”[12], який містить інформацію про формування й розвиток української нації, етнічну територію, багатовіковий досвід і традиції духовної та матеріальної культури українців загалом. Даний посібник структурно складається із 20-ти глав, з яких 6-а глава під назвою “Звичаї та обряди” містить інформацію про етапи формування календарно-побутової обрядовості на Поліссі, Поділлі, Волині, Гуцульщині, Бойківщині, Лемківщині та в інших етнографічних регіонах України. Також подано в деякій мірі загальні риси обрядовості зимового, весняного, літнього та осіннього циклів в даних регіонах.

Цінні матеріали з української етнології зосереджені у колективній праці “Українська етнологія” сучасних вітчизняних  дослідників (В. Борисенко, Л. Залізняк, К. Третяк, О. Гончаров та ін.) під керівництвом професора В. Борисенко[13]. У даному посібнику аналізуються теоретичні проблеми української етнології, пов’язані з етногенезом українців, формуванням регіональної специфіки тощо. Висвітлюється традиційна культура українців – житло, одяг, харчування, звичаї, обряди, вірування з урахуванням сучасних соціально-економічних змін в українському суспільстві. Значне місце у вітчизняній етнографічній науці ХХІ століття займає навчальний посібник “Етнографія України”  за редакцією С. А. Макарчука[14], в якій подається авторами чималий матеріал про духовну культуру горян.

Остання праця, яка вийшла в 2008 році на тематику календарної обрядовості населення Буковини “Магія і мантика у народному календарі східнороманського населення Буковини”[15]. У даній монографії виносяться народні прикмети, обряди, вірування щодо міфологічних персонажів, здатних впливати на гідроатмосферні явища, календар дівочих ворожінь. Вперше в етнологічній науці здійснена спроба типологізації, дослідження символіки та семантики низки обрядів.

У 2004 році дослідниця українського фольклору Г. Сокіл вперше видала монографію на тему: “Українські обхідні календарно-обрядові пісні”[16]. Дана праця є першим узагальнюючим дослідженням обхідних календарно-обрядових пісень українців, репрезентованих колядками, щедрівками, риндзівками, волочільними, пастушими та обжинковими піснями. Основну увагу дослідниця звернула на з’ясування питання структури, образного сприйняття дійсності, спільні та відмінні риси жанрів. У кінці відзначено співіснування досліджуваних пісень з обрядовими елементами. Досліджуючи календарно-обрядову поезію українців, вона намагається знайти спільні і відмінні риси між стародавніми язичницькими і християнськими мотивами, сюжетами тощо. Все це Г. Сокіл відобразила в статті “Християнізація обхідних календарних пісень та обряду в етнокультурній традиції українців ”[17].

Разом з тим, на сьогодні важливими осередками, що займаються дослідженням історії й етнографії  Бойківщини є Всеукраїнське товариство “Бойківщина”, центр якого зосереджений у м. Турка Львівської області (очолює П. Косачевич) та Науково-культурне товариство “Бойківщина” в м. Дрогобич (голова Л. Сікора). Ці товариства налічують чималу кількість членів і за мету кладуть дослідження історії та етнографії свого краю, тобто минулого і сучасного Бойківщини. Науково-культурне товариство “Бойківщина”, випускає такі  часописи як “Бойки” і “Бойківщина”, де публікуються етнографи, історики та мистецтвознавці краю. Тематика цих видань переважно стосується таких аспектів: духовна й побутова культура бойківського села, релігійно-конфесійна, демографічна та природно-екологічна ситуації на Бойківщині. Філії товариства “Бойківщина” зосереджені в кожному районному центрі даного етнографічного регіону. Завдання таких товариств перш за все полягає у виявленні та дослідженні культурно-історичних пам'яток, їх популяризації на території краю.

Таким чином, в дослідженні етнокультурних традицій великі заслуги належать безпосередньо вже деяким вище згадуваним сучасним науковим етнографічним збірникам, часописам, виданням: “Народна творчість та етнографія”, “Народознавчі

Зошити”, “Древляни”, Етнос і культура, “Бойки”, “Бойківщина” та інші. В них зосереджені поодинокі публікації про особливості календарної обрядовості бойків.

 Даної тематики неодноразово торкалися такі краєзнавці, як Ю. Гайда в своїй статті “Повір’я, звичаї та обряди Турківщини”[18]; М. Подорожнюк “Успадкування традиційних бойківських звичаїв на Рожнятівщині”[19]; П. Зборовський “ Різдвяний цикл свят за традицією села Верхнє Висоцьке на Турківщині”[20]; Б. Ярошевич “Великодні звичаї на Самбірщині”[21] та ін. В основу публікацій такого характеру покладено завдання показати на основі польових досліджень і систематизованого джерельного матеріалу звичаї, обряди й традиції, притаманні певній частині Бойківщини. Значний інтерес щодо дослідження духовної культури бойків становить стаття Г. Гром “Звичаї, традиції, обряди в Нагуєвичах”[22]. Автор даної статті на прикладі дослідженого матеріалу на батьківщині Івана Франка намагається показати весь комплекс родинних і календарних обрядів, звичаїв і традицій в Нагуєвичах. Такий процес дослідження Бойківщини, як частини Карпатського регіону, сьогодні вказує на розвиток українознавства вцілому.

Українознавчі дослідження знайшли місце у дослідженнях культових елементів народного календаря українців Східних Карпат. У цьому контексті слід наголосити на тому, що серед культових елементів більше приділено уваги одній з основних компонентів календарної обрядовості – воді, яка є складовим елементом магічної практики бойків. Так, специфіку відображення очисних властивостей води у весняно-літній обрядовості українців Східних Карпат показала у своїй статті “Символічна функція води у весняно-літній обрядовості українців Східних Карпат (очисний аспект)” дослідниця Л. Горошко[23]. В даній статті вона виділяє кілька видів застосування води: своєрідне духовне очищення, лікувальне очищення, “моністичне” очищення (“випроваджування” душ пращурів).

Необхідно наголосити також на тому, що досліджуючи в загальних рисах народний календар горян, дослідники використовують порівняльний аналіз. Так, наприклад, В. Лисак в статті “Народний календар бойків і гуцулів”[24], розкриваючи народні свята та обряди бойків, які здійснюються в період цих свят, намагається порівняти одночасно із календарними святами й обрядами гуцулів.

Аналіз жниварських обрядів, звичаїв на Поліссі здійснила дослідниця Г. Виноградова в статті “Жниварський звичай  “Спасова борода” на Поліссі ”[25]. Досліджуючи жниварські обряди в Україні Г. Виноградова, показала значення обжинкових ритуалів наприкладі “бороди” (сніп із останніх стебел пшениці, жита чи вівса, прикрашений польовими квітами) та обжинкового вінка (вінок, сплетений із колосків пшениці і польових квітів після завершення жнив). Обряд обжинкового вінка, дослідниця показала в статті “Обжинковий вінок в контексті традиційної обрядовості українців на сучасному етапі: ґенеза символу”[26]. Досить цікавою є стаття Д. Пожоджук  “Словесно-обрядова поезія етикету в різдвяних обрядах і звичаях”, яка вийшла в науковому збірнику “Етнос і культура”[27]. Автор в даній статті на прикладі дослідження обрядовості різдвяного циклу показує сюжети різдвяної поезії, їх основні риси й мотиви.

Друкований орган “Літопис Бойківщини”, осередок якого знаходиться в Самборі займається дослідженням матеріальної й духовної культури. Статті сучасних дослідників “Літопису Бойківщини” переважно присвячені описові, характеристиці певних аспектів, явищ народного побуту і культури минулого та сучасного. Дослідниками зафіксований ряд архаїчних явищ у землеробстві, скотарстві, сімейному і громадському побуті, звичаях і обрядах українських горян-бойків. З деяких місцевостей Бойківщини на сьогодні в “Літописі Бойківщини”, містяться до певної міри систематизовані відомості про народні промисли, одяг, їжу, звичаєве право, народний календар, світогляд бойків тощо. В основному предметом дослідження є висвітлення відомостей на основі історіографічної й джерельної баз про побут і культуру українців Карпат.

 Неабияке значення у вивченні свого краю становлять регіональні краєзнавчі музеї: Долинський краєзнавчий музей “Бойківщина” Тетяни і Омеляна Антоновичів, Самбірський краєзнавчий музей “Бойківщина”, Народний музей “ Бойківщина ” у м. Турка, Стрийський краєзнавчий музей “Верховина”, Болехівський краєзнавчий музей імені Н. Кобринської та ін. В даних музеях, крім останнього широко представлена традиційна народна архітектура, предмети хатнього і господарського побуту населення Карпат, знаряддя праці, зразки одягу з певної місцевості Бойківщини, народних промислів та інших галузей матеріальної культури. Крім музейних експонатів краєзнавчого характеру, переважно у всіх цих музеях знаходиться ціла краєзнавча бібліотека, яка постійно поповнюється літературою на таку тематику: звичаї, обряди бойків, їх культуру й побут.  На сьогодні ними проводиться значна робота щодо вивчення тих своєрідних локальних рис побуту матеріальної та духовної культури краю, що склалися впродовж віків.

Отже, на початку ХХІ століття зібрано й проаналізовано науковцями чимало фактичного матеріалу з історії та етнографії Бойківщини. Сучасні науковці значно розширили фактологічні відомості про побут і культуру населення Бойківщини, багато зробили для утвердження погляду про єдність етнокультурної структури українських горян Карпатського регіону. Це насамперед проявляється у колективних працях, де відбувається порівняльна характеристика бойків, лемків, гуцулів та інших українських етнографічних груп. Проте спостерігається в історіографічній науці на даний час дуже відчутний факт недостатнього і нерівномірного стану дослідження певної етнографічної території Бойківщини взагалі і окремих її частин та місцевостей зокрема. Наприклад, західна частина Бойківщини досліджена порівняно більше, тоді як центральна і східна представлені в науковій літературі дуже скупо. Досі лишається ще чимало дискусійних питань серед науковців-етнологів, що займаються дослідженням не тільки Карпатського регіону, але й вцілому. Багато її аспектів потребують ґрунтовного перегляду і наукової розробки. Однією з передумов успішного вирішення цього завдання є наукове історіографічне дослідження доробку на ниві етнографічного карпатознавства.

Boyan S.

CALENDAR FORMALISM OF BOYKS IN MODERN INVESTIGATIONS OF UKRAINIAN EXPERTS (to the historiographical problem).

This article was aimed to depict the modern investigations of calendar formalism of boyks and substantiate the value of scientific-ethnographical collections and scientific-cultural centres, which are acting in Boyks’ region. Among the complex of literature, which formed the base of writing, are the publications, connected with some extent of this theme. The literature review permitted to make a conclusion about the absence of complex investigations of calendar formalism of Carpathian boyks.

Key words: Ukrainian investigations, calendar formalism of boyks, historiography, ethnology, ethno-cultural traditions.

---

[1] Чеховський І. Г. Демонологічні вірування і народний календар українців Карпатського регіону. – Чернівці: Зелена Буковина, 2001. – 304 с.

[2] Орел Л . Україна в обрядах на межі тисячоліть. – К.: ПП  “Верещинські  “, 2001. – 280 с.

[3] Біляцька В.П. Календарно-обрядова поезія і народні  свята. Вечорниці та досвітки. –    Дніпропетровськ, 2001. – 104 с.

[4] Паньків М. Сучасні традиційні обряди на Покутті та проблема їх збереження // Етнос і культура. –  2003. – № 1.

[5] Прикарпаття: спадщина віків. Історико-культурологічне видання // за ред. Проф. М. Кугутяка. – Львів: “Манускрипт-Львів”, 2006. – 567 с.

[6] Павлюк С. Етнографічна наука України: Стан і перспективи // Народознавчі зошити. – 1995. - № 2. – С. 65 – 67.

[7] Гошко Ю. Звичаєве право населення Українських Карпат і Прикарпаття XIV-XIX ст. – Львів: Інститут Народознавства НАН України, 1999. – 336 с.

[8] Кирчів Р. Ф. Із фольклорних регіонів України. – Львів, 2002.  – 167 с.

[9] Кутельмах К. Аграрні мотиви  в календарній обрядовості поліщуків. // Полісся України. – Вип. 2. – Овруччина 1995. – Львів, 1999;Мандрівка вглиб віків (Прадавні елементи в зимовій  обрядовості) // Старосамбірщина. Альманах. – Вип. 1. – Львів. – 2001; “Спасова борода “: магія чи реальність. // Древляни / за ред.  С. П. Палюка. Та ін. – Вип. 1. – Львів. – 1996. – С. 233 – 250.

[10] Кирчів Р. Ф. Із фольклорних регіонів України. – Львів, 2002.  – 167 с.

[11] Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат у 4-х томах; т. ІІ./ за ред. С. Павлюка. – Львів, 2006. – 812 с.

[12] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред. С. П. Павлюка. – 2-е вид., перероб. і доп.  – К.: Знання, 2004. – 570 с.

[13] Українська етнологія. Навчальний Посібник / За ред. В. Борисенко. – К.: Либідь, 2007. – 400с.

[14] Етнографія України: Навч. Посібник / за ред. С. А. Макарчука. – Львів: Світ, 2004 – 520с.

                 [15] Мойсей А. Магія і мантика у народному календарі східнороманського населення Буковини. –     Чернівці, 2008. – 320 с.

[16] Сокіл Г. Українські обхідні календарно-обрядові пісні: структура, функції, семантика. – Львів, 2004. – 265 с.

[17] Сокіл Г. Християнізація обхідних календарних пісень та обряду в етнокультурній традиції українців // Народознавчі зошити. – 2003. - № 1 - 2. – С. 46 – 50.

[18] Гайда Ю. Повір`я, звичаї та обряди Турківщини // Бойки: Часопис: До  75-річчя товариства “ Бойківщина” / Ред. Л. Сікора. – Дрогобич. - № 1 – 2 / 96, 1 – 12 / 97, 1 – 6 / 98. –  С. 205 – 210.

[19] Подорожнюк М. Успадкування традиційних бойківських звичаїв на Рожнятівщині // Бойки. – 2002. - № 10. – С. 212 – 214.

[20]Зборовський П. Різдвяний цикл свят за традицією села Верхнє Висоцьке на Турківщині // Бойки. –  2002. - № 10. – С. 215 – 219.

[21]Ярошевич Б. Великодні звичаї на Самбірщині// Бойки: Часопис: До 75-річчя товариства “Бойківщина “/ Ред. Л. Сікора. – Дрогобич. - № 1 – 12 / 96,1 – 6 / 98 . – С.198 – 204.

[22] Гром Г. Звичаї, традиції, обряди в Нагуєвичах // Бойки: Часопис: До  75-річчя товариства “ Бойківщина” / Ред. Л. Сікора. – Дрогобич. - № 1 – 2 / 96, 1 – 12 / 97, 1 – 6 / 98. – С. 198 – 204.

[23] Горошко Л. Символічна функція води у весняно-літній календарній обрядовості українців Східних Карпат (очисний аспект) // Народознавчі зошити. – 2004. - № 5 – 6. – С. 705 – 713.

[24] Лисак В. Народний календар бойків і гуцулів // Народознавчі зошити. – 1996. - № 28  – С. 4 – 6.

[25] Виноградова Г. Жниварський звичай “ Спасова борода  “ на Поліссі // Древляни / за ред. С. П. Павлюка та ін.  Вип. 1. – Львів, 1996. – С. 225 – 230.

[26] Виноградова Г. Обжинковий вінок в контексті традиційної обрядовості українців на сучасному етапі: ґенеза символу  // Народознавчі зошити. – 2001. - № 3. – С. 499 – 502.

[27] Пожоджук  Д. Словесно-обрядова поезія етикету в різдвяних обрядах і звичаях. // Етнос і культура. -  2005 – 2006. - № 2 – 3. – С. 75 – 83.