Символічні атрибути Великодня

Символічні атрибути Великодня        

Походження назви Великдень

Щодо походження назви «Великдень», то в Україні існує декілька легенд. За однією з них назва «Великдень» («Великий День») з'явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом в українську землю християнства. Легенда говорить, що «Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа – дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…»

Згідно іншої легенди, свято Великодня народилося сім тисяч років тому, ще за часів дохристиянства і було пов'язане з язичницькими культами (Великий День хлібороба).

Серед українського народу поширений синонім цього свята – Паска. Слово «Паска» походить від назви старозаповітного свята «Песах», яке відзначали іудеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Слово «Пасха» означає (з єврейської мови) «перехід» і «ягня». Пасхальне ягня у євреїв стало прообразом Христа, тому Христос іменується ще Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою. Також і в інших європейських мовах назва цього свята походить від староіудейського «песах». Згідно з християнськими догматами Великдень почали святкувати в Новому Завіті, а саме слово «пасха» бере назву старозаповiтного свята.

Загалом назва «Великодня» з’явилася вперше на українських землях під час запровадження на Русі християнства і вважається днем воскресіння Ісуса Христа. Євангельська подія, на честь якої встановлено свято Великодня, а також пасхальні обряди найімовірніше запозичені з язичницьких культів і в переробленому вигляді пов’язані з особою Христа. Спочатку християнські богослови не визнавали спорідненості Ісуса Христа з язичницькими воскресаючими богами. Тільки євангельські твори вважали істинними, а легенди про язичницьких богів простою вигадкою. Такий факт засвідчує про те, що у специфіці великодніх дійств закладене явище дуалізму, тобто нашарування християнських звичаїв на язичницькі.

З християнською великодньою обрядовістю змішалися давні язичницькі обряди, пов'язані зі святкуванням весняного сонця. Під впливом християнського календаря язичницька обрядовість частково перемандрувала у Великодній тиждень. А частково й зовсім зникла, оcкільки припадала на Великий піст, що повністю протилежний «весняній радості».

Свято Великдень в Україні – це свято весняного воскресіння, оновлення природи, що відзначалось у день весняного рівнодення ще за часів язичництва. Це поєднання двох вір, двох світів – язичництва й християнства – до сьогодні збереглось у віруваннях та великодній обрядовості українців. В основі святкування воскресіння Ісуса Христа була закладена ідея воскресіння померлих та пробудження, оновлення природи. Прихильники язичництва вбачали сутність народних обрядів крізь християнське оформлення свята.

Великдень є найвеличніше у році святом, незважаючи на те, що напередодні Великодня розіп’яли Христа, свято це сповнене радістю, бо Христос Воскрес. А Ісус Христос є символічним тріумфом життя над смертю, перемогою добра над злом, правди над брехнею.     

Символічне значення великоднього кошика

Важливим ритуалом Великодня є благословення та освячення їжі в церкві – Божих земних дарів. Ще звечора в суботу кожна господиня починає збирати великодній кошик наповнюючи святковими стравами такими, як паска, сир, масло, яйця – крашанки, писанки, шинка (полядвиця), ковбаса, хрін, сіль. Пасхальний кошик прикрашають вічнозеленими рослинами, накривають вишиваним рушничком. У кошик також ставлять свічку, а перед освяченням кошика запалюють її. Свічка – це символ світла, життя. Проте звичай запалювати свічку не був масово поширений  на Прикарпатті, серед гуцулів – подекуди, а бойкам взагалі не був відомий він. Масово на Гуцульщині колись і зараз поширений звичай посвячувати печиво у вигляді баранчика, чи ягняти. Такий звичай є християнським і символізує воскреслого Ісуса Христа, де Христос як уже згадувалось – це Агнець Божий.

Старше покоління людей здавна вважали, що коли освячені продукти будуть на великодньому столі, то протягом року в домі буде достаток і пануватиме радість.

Приготування великоднього кошика для господинь це відповідальний момент, адже кожній хочеться, аби її кошик виглядав найкраще, аби  продукти в ньому були гарно поскладані, щоб рушничок захоплював красою інших. Вмісту та вигляду кошика часто надають більшої уваги, ніж його символічному значенню. Сьогодні пасхальний кошик – це свого роду представлення господині на публіці.

Що саме символізує кожен із атрибутів великоднього кошика?

Згідно християнського тлумачення паска – це хліб, яким став для нас Ісус Христос, символ воскресіння. Паска символізує життєву повноту, а можливо, і нагадує нам про стародавню Велику Богиню, адже однією з її назв є «баба». Колись, як правило, пасок випікали кілька, різних розмірів, а часом для кожного члена родини, і обов'язково одну велику «бабу» – для всіх. Під час випікання пасок потрібно було, щоб панували тиша і спокій, щоб до печі підходило якомога менше людей, не гупали двері і не брязкотів посуд. До святкових страв паску долучили порівняно недавно, оскільки з давніх-давен наші предки освячували звичайний хліб, що вважається в усіх народів продуктом номер один. Хліб пізніше замінили рум’яною солодкою паскою, що символізує достаток у домі, а також вміння і досконалість господині. Випікання паски – важливий етап приготування до свята. Готувати тісто на паску треба у спокої, лише з хорошими думками, бо за інших обставин вона може не вдатися. За великоднім столом після молитви, спочатку кожна сім’я коштувала освячену паску, а далі яйця і всі інші дари.

Яйця – символ відродження життя і перемоги над смертю. Воно символізує закритий простір, звідки виходить самостійне і неповторне життя. Яйце займає поряд з паскою важливе місце у великодньому кошику. Ще в дохристиянські часи, яйце було емблемою Сонця-Весни, часткою сили сонця. Навіть самий жовток яйця за своїм кольором і формою нагадує сонце, тому пташине яйце в язичницькі часи порівнювалося із сонцем. Адже, сонце весною набирає сили і починає нагрівати землю, тобто в цей час народжується, воскресає природа. Аналогічно, всі птахи починають повертатись до гнізд і нести яйця, виводити пташенят лише з приходом весни, з силою сонця. Сонце, за народними віруваннями зародилося із золотого яйця, а тому бог Сонця творить у кожному яйці життя. На Великдень все веселиться на небі і на землі. За легендою, писанки, подаровані на Великдень, оберігали перед силами зла і мали приносити щастя. Аби збільшити їх магічну силу, шкаралупу почали прикрашати. Оздоблення яєць також має свою символіку. Наприклад, біло-червоні писанки означали повагу для духів, що опікувалися домом, зелені – відродження природи і кохання, коричневі – родинне щастя. Християни бачать у яйці народження вічного життя і воскресіння з мертвих. Яйце і сьогодні символізує  народження нового життя.

Писанка – це сире яйце, вкрите кольоровими геометричними або рослинними орнаментами, які символізують життя, достаток, вічний рух; натомість крашанка – це варене яйце, фарбоване найчастіше в цибулинні, що пізніше вживається в їжу. Під час великодньої трапези господар або господиня розділює яйце між присутніми за столом, бажаючи кожному усякого добра.

Шинка і ковбаска. Додають людині здоров’я і плодовитості. Символізують особливий достаток, оскільки колись були справжнім «раритетом» – не кожен міг собі дозволити їх купити. Це символ душевної радості, що приходить від сповнення людиною Божої волі. В ХІХ – початку ХХ ст. в нашому краї ковбасні вироби практично не були поширені, а натомість люди освячували кусок м’яса вареного і буженину, а в окремих селах Прикарпаття траплялись випадки де освячували фаршировані крупою маленькі поросята. Теля і свиня у міфологічному світогляді багатьох індоєвропейських народів пов'язані із сонцем та аграрним культом. Як правило, теля асоціюється із чоловічою силою, міццю, а свиня – з силою землі, теплом і родючістю. Народні легенди розповідають, що коли переслідували Ісуса, він сховався у соломі. Підбігли свині й почали рити солому, зариваючи Христа ще глибше. З того часу Бог благословив свинину в їжу людям. Тому й існує традиція освячувати на Великдень сало та поросят. Саме тому страви зі свинини українці готують на два найбільші календарні свята – Великдень і Різдво.

Сир і масло – це молочні страви, які є даром природи. Вважається, що молоко є первотвором, сировиною, яка не походить з діяльності людських рук, а є даром природи. Молочні продукти засвідчують, що на Прикарпатті добре було розвинене скотарство. Ці продукти накладають у невеликі посудини, а зверху малюють хрестик.

Сіль і хрін. Сіль – символ очищення. Хрін – додає сили, символ міцності, здоров’я людського. Згідно легенди, колись саме хроном хотіли отруїти Ісуса Христа, але він його скуштував і нічого не сталося. З того часу християни їдять хрін і додають його у різні страви. До того ж, він має чимало цілющих властивостей. Сіль – один із необхідних продуктів у житті людини, який додає смаку їжі. Сіль символізує захист від злого, нечистого і часто господині використовують в господарстві із захисною метою.

Баранчик (ягня) – символ Ісуса Христа, ягнятка Божого. Вірили, що покладений у кошичок баранчик гарантуватиме прихильність сил природи і вбереже від стихійного лиха.

Вічнозелена рослина (мірта, барвінок) – символ безсмертя і вічного життя.

У пасхальному кошику, крім перерахованих вище продуктів, ще можуть бути сало, мак, часник.

Мак, посвячений у церкві, набуває магічного значення, ним обсипали хату від домовика, від покійника, що навідував живих. За допомогою цих дій наші предки намагалися уникнути злого, захистити слабшого, подбати про меншого, тобто досягти гармонії у світі, що їх оточував.

Часник – символізує міцне здоров’я. Окрім того, відомо, що саме він захищає від злих духів, оберігає оселю.

Неодмінними  атрибутами пасхального кошика є рушничок та свічка. Рушничок – це багатство ниток, сплетених любов’ю і розумом. Нитка символізує життя. Плетіння нитки є також символом вічності, бо це процес, який можна продовжувати безкінечно. Великодній рушник, на якому все лежало колись вірили допомагав від безсоння.

Свічка – як уже згадувалось символ життя, а також це світло, яке виноситься назовні між людей.

У великодньому кошику нічого іншого не повинно бути. Сьогодні часто можна побачити у кошиках спиртні напитки, що раніше не маючи символічного значення були не прийнятими як в церковній так і обрядовій традиції українців.

Всі ці символічні продукти та речі є важливою частиною свята, за допомогою якої людина долучається до вищого та вічного.

Народні прикмети свята

На Прикарпатті побутує чимало народних вірувань, повір’їв і прикмет, що стосуються повсякденного життя. Найпоширенішим загальноукраїнським віруванням  є  те, що в день свята Воскресіння Господнього ворота в царство небесне відкриті, а той, хто в цей день умре, попаде відразу ж у рай, а дитина, яка народилася в цей день, буде нещаслива. Вважають, що у Великодню ніч відкриваються всі земні скарби, які мерехтять на землі чарівними вогниками, проте побачити їх може лише найменша дитина в родині, та й то якщо помисли чисті.

Були поширені народні прикмети, що стосувались Великодніх днів серед населення Прикарпаття:

-         У ніч на Великдень спати не можна взагалі, оскільки проспиш все на світі;

-         Не кожен день – Великдень, а хліб – не паска;

-         Якщо на Великдень небо ясне та сонце грає – до багатого врожаю та теплого літа;

-         Коли на Великдень спить господар, то літом «змочить» сіно, не вдасться висушити сіно через дощі;

-         Якщо на другий день Великодня ясна погода – літо буде мокре, якщо хмарна – літо буде сухе;

-         Яке Благовіщеня, такий Великдень;

-         Мороз або грім у перший день Великодня віщують гарний урожай.      

Збереження великодніх традицій на Прикарпатті

Великдень – це одне із найбільших свят і України, і зокрема Прикарпаття. Це поєднує у собі і нашу віру, нашу давню, ще дохристиянську, культуру; яке є водночас і сакральною традицією, і збереженою традицією прикарпатських родин сьогодні. Такі традиції, як показує час, можуть жити тисячоліттями, переживаючи лихі часи в тихому сховку кожної християнської сім’ї. Оскільки це свято є родинне, з обов'язковим сімейним святковим обідом, щедрим на скоромні, посвячені в церкві смачні наїдки, то кожен справжній українець де б він сьогодні не був повинен пам’ятати про відновлення, збереження і зміцнення своїх українських традицій, звичаїв і обрядів.

Світлана Боян    

етнолог, доцент кафедри етнології і археології

Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

для газети "Галичина"

Розмову вела Оксана ПРОЦЮК.