КУЛЬТ НЕБЕСНИХ СВІТИЛ В ТРАДИЦІЙНИХ УЯВЛЕННЯХ БОЙКІВ

УДК 394/392(477-924.52) 

КУЛЬТ НЕБЕСНИХ СВІТИЛ В ТРАДИЦІЙНИХ УЯВЛЕННЯХ БОЙКІВ

СВІТЛАНА БОЯН-ГЛАДКА

ДВНЗ “Прикарпатський національний університет

 імені Василя Стефаника”

Факультет історії, політології і міжнародних відносин

кафедра етнології і археології

вул. Т. Шевченка 57, Івано-Франківськ, Україна

Первісна людина дуже рано усвідомила, що небесні світила є джерелом енергії для життя на землі. Український вчений, митрополит І. Огієнко відзначав: «Залежність людини від небесних світил і природних стихій, особливо в житті господарському зробила їх об’єктом релігійного пошанування».

Знання про  розташування Сонця, Місяця, зірок покладено в основу як астрономічного так і народного календарів. Зокрема, відповідно до місця розташування на небосхилі Сонця українські горяни ділили рік на пори року. Назва небесного світила – Місяць – збігається з календарним терміном, що означає дванадцяту частину року. Незважаючи на те, що в Україні здавна користувалися прийнятим у Європі сонячним календарем, бойки у повсякденному побуті при лічбі часу в межах місяця поділяли його на кілька відрізків, відповідно до фаз Місяця (молодик - на весну, підповня - на літо, повня - на осінь, остання - квартира на зиму). Відповідно до кожної фази усталилося виконання тих чи інших польових робіт, за ними ж визначали активний розвиток рослин і тварин.

Поділ доби і дня з давніх-давен пов’язувався з положенням Сонця над обрієм. Бойки відрізняли ряд проміжків доби: близько півночі, північ, над північ, досвіток, ранок, схід сонця, неділешні обіди, полудень, підвечірок і вечір. Сонце було головним мірилом визначення часу вдень. Кожна людина могла визначити пору дня, подивившись на Сонце, а більш точно – на тінь власної постаті, вимірявши її довжину кроком. Після заходу сонця час визначали за зорями.

По Сонцю, Місяцю і зорях бойки орієнтувалися на місцевості. Звертають увагу назви сторін світу – південь, північ, схід, захід, які дуже влучно відображають природні явища. Наприклад, південь – сторона світу в напрямку Сонця опівдні, коли воно стоїть найвище над обрієм і дає найменшу тінь.  Важливим орієнтиром уночі був Молочний Шлях.

Відомі бойкам були деякі закономірності руху небесних світил, за якими визначались дні зимового та літнього сонцестояння, весняного та осіннього рівнодення. На ці дні припадали аграрно-календарні обряди, які збігалися з циклами основних сільськогосподарських робіт і займали значне місце у духовній культурі українського народу.

Почесне місце у щорічних святкових дійствах припадало Коляді – Різдву Світла Божого. М. Костомаров писав, що «Різдво – свято, яке відзначали наші предки взимку в той час, коли сонце досягало мінімуму своєї сили і поверталося знову на весну» (час зимового сонцестояння). Заперечивши походження назви «Коляда» від Сalendae, учений виводив її від слів «коло», «колесо», «круг» сонця. Про походження назви Коляди український прозаїк І. Нечуй-Левицький писав: «Мабуть, в давню давнину колядою звались божества світла й тепла, котрих празники припадали разом з різдвяними святками». Взимку, з 24 грудня по 6 січня, в свято Коляди відзначали народження Сонця, яке уявлялось як золотоволосе немовля. Автор «Словника давньоукраїнської міфології» С. Плачинда наводить таку легенду: юне Сонце-Божича народжує богиня Коляда в найдовшу ніч у році і ховає від переслідувань злої богині Мари. Можна стверджувати, що в цьому казковому сюжеті відбився давній солярний міф про народження Сонця в період Різдвяних свят та його боротьба з Зимою, мороком.

Ю. Гошко, упорядник колективної праці «Бойківщина: Історико-етнографічне дослідження» констатував, що у бойків Різдво раніше йменувалося «Керечун» («карачун», «крейчун», «красун»). «Карачун» - це і найменування спеціального різдвяного хліба, що є образом сонця у формі ритуальної випічки, в якому населення Бойківщини вбачало надприродну чудодійну силу.  

       «До цего свята долучений культ місяця і зорі, та культ урожаю залежного від сонця», - відзначав К. Сосенко. І це яскраво видно з колядкових текстів:

«Ой там на горі світлонька стоїть. Ой дай, Боже!

 А в тій світлоньці троє віконців:

 В першім віконці – яснеє сонце,

 В другім віконці – ясненький місяць,

 В третім віконці – дрібненький дощик.

 Чим же ся похвалить яснеє сонце?

 - Ой як я зійду рано на зорі, То врадуються гори,

 долини, Гори, долини і весь мир на землі.

 -Чим ся похвалить ясненький місяць?

 - Ой як я зійду темной ночі,

 - То врадується весь звір у лісі...»

Сонце, Місяць і Зоря є майже рівноцінними за своїми функціями, жоден із них не має переваги над іншим.

Під час Різдва особливо помітне обожнювання культу місяця. Перш за все, бойки ототожнювали дідуха (прадіда) з місяцем. Відгомін даного стародавнього культу вбачають в таких обрядових діях:

-         обкладанні святкового столу часником. Ставили  бойки на святвечірній стіл по чотири кути, у нісо - часник, поділений на «зубці», які  нагадували серп місяця молодика: «Кладе його матір і господиня дому на стіл з молитвенною думкою, щоб як її челядь, так худібка, птиця і весь домашній добуток множилися і зростали, вірячи, що  в часнику криється таємна сила, яка йде від місяця».

-         числі страв (дев’ять) на святвечірньому столі й кількість полін для вогню, на якому господиня готує празникову їжу. (Число дев’ять пов’язане зі старовинною календарною системою, коли місяць поділявся на три тижні, кожен — по дев’ять днів. Дев’ять – число повної досконалості, в ньому містяться всі числа від 1 до 9. Це число посвячення в таємниці життя, смерті і переродження).

-         у камені, розміщеному під столом на Свят-вечір. (Камінь, білий камінь у фольклорних текстах — центр світобудови й уособлення місяця. Білий камінь посеред води — це повний місяць у бездонних небесах).

-         у варениках, голубцях — обрядових стравах, які готували на честь місяця. (Вареники за своєю формою нагадують півмісяць, або серп місяця (вони ріжкаті й напівкруглі). Начинкою для них найчастіше слугує мак, що є символом «сівкости й розродчости, яку також приписуют силі місяцє». Голубці також культова страва, адже капуста – це рослина, на ріст якої значно впливають фази Місяць.

Знаком до початку Святої Вечері є перша вечірня зірка. В колядках про астральну тріаду є вечірня й рання зоря. В її образі виступає сам Господь Бог. Зоря на відміну від Місяця має містичнішу роль посланниці від Бога до господаря. В щедрівках вона є «товаришкою місяця» і разом з ним є символом животворної й плодородної сили в природі, особливо патроном роси, або «дрібного дощику». В одній колядці про створення світа рання зірниця «як свитаннячко ясне була найперше сотворена».  З впливом християнства українська святвечірня зірка стала – вістункою години народження Ісуса Христа.

Люнарна місячна символіка простежується на св. Юрія (23 квітня, 6 травня - н. с.) і св. Дмитрія (8 листопада – н. с.). Обидва вони мають свої символічні знаки копія - св. Юрій пробиває копієм змія; святий Дмитро гине від списа як мученик. Змій в міфології світу є символом місяця, а копіє (кінець списа) своєю формою нагадує голову вужа і виступає його символом. Тому К. Сосенко доводить, що «св. Дмитро  і з ним міфологічно тотожний Юрій пов’язані з культом місяця. Цей культ проявляється святочними містеріями з худобою, бо місяць має вплив на вегетацію землі й на розродчість рослинного й звіриного світа».

21 листопада (8 листопада за старим стилем) православна церква відзначає свято Собору Архистратига Михаїла, який зображується з вогняним мечем. Даний меч символізує вогонь та новий місяць. Зокрема в колядці говориться:

«А в нашого дядька, да в його дому Святий вечір!

В кінець стола там стояв Михайло, підперся мечем під праве плече.

А в лівій руці кубочок держав;

А з того кубочка сльоза капнула,

А з тії сльози Дунай розлився,

А в тім Дунаю Христос купався,

Христос купався на муку здався!..»

Меч в одній руці у св. Михаїла - це новий місяць, кубок у другій – це повня місяця; сльоза – це дощ, який є атрибутом весняного місяця.

Культ сонця відчутний у великодній обрядовості бойків, зокрема у виготовленні писанок (розписаних мініатюрним орнаментом курячих яєць, які вважалися у давнину символами життя, весни, сонця, навіть зародками усього Всесвіту). Так, дослідник С. Килимник зазначав, що ще в дохристиянські часи яйце було емблемою Сонця-Весни, часткою сили Сонця. Навіть самий жовток яйця за своїм кольором і формою нагадує сонце. Сонце, за народними віруваннями зародилося із золотого яйця, а тому бог Сонця творить у кожному яйці життя. На Великдень сонце воскресає : «грає», «скаче». В цей день все веселиться на небі і на землі. Ось чому писанки найчастіше фарбують у червоний колір та розписують при «живому вогні», бо це найвищі чари від злих духів. З давніх-давен, на думку І. Нечуя-Левицького, Сонце є символом моральної чистоти і духовного світла, тому й є традиція зображати ангелів і святих із золотим німбом навколо голови.

Значне місце в писанкарстві бойків належить орнаментальності писанок. В. Щербаківський зазначав: «орнамент українських писанок співвідноситься з культом сонця, що прийшов на Україну в дуже давні часи, десь зі Сходу, з Мезопотамії через хетитів, Малу Азію, Чорне море, а доказує це схожістю нашого писанкового орнаменту з орнаментикою та символами сонця у старинних народів Мезопотамії, Єгипту, а особливо гетитів та культури Крети й Мікен. Соняшній культ поширився на землях словянських при кінці бронзової доби, а останками сонішнього культу на наших землях є деякі свята, які хотя й прийняли хрістіянські назви, є ремінісценціями солярного культу (Св. Андрій, Йордан, Великдень, Івана Купала).

Майже весь орнамент наших писанок – то знаки сонця, які дадуться звести до трьох підставочних сонішніх символів:

1) свастика або саввастика, то є чотири гачки під простим кутом, які виходять з одного центру». Згідно тверджень польських етнографів, свастика - це віддавна вживаний арійськими народами символ сонця-вогню, а також знак побажання щастя й довгого життя. Як зазначає дослідник В. Давидюк, зображення свастики із закругленими згинами на писанці символізує чотири пори року, тобто чотири періоди вегетації: весна - народження, літо - розквіт, осінь - відмирання, а зима - стан вічного спокою.

«2) трикветр, який складається з трьох гачків, що виходять з одного центру під кутом 120⁰». Діаспорні українські дослідники стверджують, що тригвер, або тринінг - знак, відомий ще з часів трипільської культури, і знаменував собою небо, землю і повітря, або ще - народження, життя і смерть. У орнаменті стародавньої Русі цей мотив був знаком вогню, домашнього вогнища.

«3) розета, орнамент, який міг утворитися або з комбінацій двох свастик, або двох трикветрів.

Усі три типи бувають вписані вкруг…Стрічаємо серед бойківських писанок подвоєні свастики й саввастики, відміни трікветрів поодиноких та поєднаних. Розетки восьмираменні та шестираменні є дуже частим орнаментом бойківських писанок».

Давнім солярним символом виступає косий хрест, який ще за часів черняхівської культури у слов'ян був знаком, що символізував зимове, весняне та літнє сонцестояння. Хрестоподібна форма цього мотиву бере початок від давнього знаряддя, яким добували вогонь. Академік Б. Рибаков зазначав, що вірогідно цим знаряддям і запалювали ритуальний вогонь тричі на рік у пору сонцестояння і рівностояння.

Крім символів сонця можна помітити на бойківських писанках також реальні зображення сонця та зірок. На Рожнятівщині часто побутували писанки з орнаментом сонця, місяця і зірок. Ця писанка присвячувалася найвищим силам природи. Писанка Сонце вважалася чи не найстарішою й найголовнішою, адже присвячувалася богові Сонця. Символом його був кінь. Така писанка причаровує Сонце для добра і життя на землі, возвеличує його в різноманітній символіці триног, рож, променів і ін. [  ]. Дослідник бойківських писанок М.Скорик вважає орнамент писанок у вигляді зірки одним із найпопулярніших. З цим орнаментом пов'язана конкретна форма зображення - це маленьке коло по центру, від якого відходять крапкоподібні промені.

Особливо поширеним на бойківських писанках було зображення спіралі (або «кривульки»), що символізувало у предків «нитку життя», вічність сонячного руху. Як відзначав Б. Рибаков, зображення спіралі виникло у землеробських племен ще в добу енеоліту, як символічне відображення руху сонячного світила по небосхилу. Інші вчені пояснюють мотив спарених спіралей, як символ поділу всієї природи: правий завиток - розвиток, зростання, ранок, весна; лівий - зменшення, старіння, вечір, осінь. Зародження спіралі пов'язують також з першою прикрасою людини енеоліту, якій вдалося зробити з міді спіральний дротик.

   На бойківських писанках, крім солярних знаків досить часто зустрічалися і так звані «громові» знаки, зокрема малюнок у вигляді зигзага – «кривульки». Цей знак у давнину в орнаменті був символом блискавки. Його відтворено на амулетах-топірцях, присвячених богу грому і блискавки у слов'ян - Перуну.

   Таким чином, кожен орнамент, знак на писанці мав свій символ - сонце, зорі, спіралі - кривульки, свастика, сорок клинців та інші - це закодовані наші обереги (в яких відбито рудименти культу небесних світил), що додають сили, приносять радість, застерігають від злих духів.

Триєдиний соляно-люнарно-астральний культ збережений у великодній обрядовості бойків і у формі ритуальної випічки – паски, та її оздобленні. Так, на великодніх пасках були вироби з тіста у вигляді восьмикутної зорі (ассирійської), по чотирьох рогах довкола зорі були зображення місяця (очевидно чотирьох його фаз у вигляді чотирьох вужиків,а вуж також уособлювався з символом місяця).  Культ небесних світил простежується аналогічно й у День св. Андрея. «Задля андріївських вечорниць печуть круглу паляницю, або «короля», калету, обмазують її медом і завішують на шнурку посеред хати , кожен намагається її вкусити.  Це символ трьох астральних світил – місяця, сонця і зорі. Сама паляниця – символ сонця, надкусана калета се символ меншіючого місяця…».

З культом Сонця пов’язані обряди періоду від свята Купала до Петрівки. «У святах літнього циклу – русальному тижні, святі Купала, наступних днях спостерігається поклоніння як Сонцю, так і жіночому божеству, пов’язаному з Землею та Водою. Ймовірно, богиня земних і небесних вод шанувалась як дружина Сонця і саме під час літнього сонцестояння відбувалось свято священного шлюбу сонця і води», - писав Б. Рибаков у праці «Язычество древних славян».

 Змагання юнаків у силі та спритності в свято Купала, імітація бою в юнацьких танцях наводить на думку, що, можливо, в давнину поклонялись сонцю і як покровителю Воїнів-захисників [ ]. Важливим атрибутом свята є «крокове колесо» ‑ прикрашена жердина із колесом на горі, що є символом Сонця і, водночас, рухомої небесної сфери. Водночас, символами сонця виступали дівочі сплетені вінки з прилаштованими запаленими свічками. Солярний характер цього циклу свят підтверджується також тим, що на Петрівку відбувалось «прощання з сонцем».

Рудименти древнього обожнювання небесних світил зберігались в повсякденному житті бойків в п.п. – сер. ХІХ ст.  У родинно-обрядовій поезії (зокрема колядках та щедрівках, весільних піснях) для позначення кожного з членів роду, родини використовуються астральні символи: господар – Місяць, господиня – Сонце або зірка, діти – зірки. Дівчину символізує зоря, а парубка – місяць. Поширеність солярної, лунарної і астральної символіки у фольклорі і обрядовості вказує на дуже важливу роль Сонця, Місяця і Зорі у житті українських горян.

Член «Руської трійці» І. Вагилевич зафіксував звичай вітання вранішнього сонця на Бойківщині. Дослідник залишив повідомлення, що весною 1834 р. на дорозі з Ярослава до Пшеворська  він зустрів селянина. Було це перед сходом сонця. Коли сонце почало показуватися з-за небосхилу, селянин повернувся до нього лицем, зняв шапку, тричі перехрестився і вдарив три поклони, потім, обтерши собі гунею лице знову вдарив три поклони і три рази перехрестився, аж тоді подався в дальшу дорогу. Давня народна міфологема сонця у поєднанні з пізнішими християнськими віруваннями привернула увагу молодого дослідника і під час його перебування у Синевідському Вижньому (тепер Верхнє Синьовидне Сколівського р-ну на Львівщині) в середині 30-х років. І. Вагилевич вказував на побутування серед бойків молитов в яких сонце і місяць згадувались як божества. Вчений записав, що селянин, у якого він ночував, приказуючи дитині вечірню християнську молитву, додавав ще такі слова: «Перед богом сонцем, судилице, царице».

«Хрестилися і до молодика і до полного», тобто на Бойківщині існував звичай, коли хтось побачить уперше молодий місяць, то повинен перехреститися, щоб щастило упродовж усього нового календарного місяця. Таке обожнювання персоніфікованого місяця зумовило формування низки заборон і рекомендацій щодо нього: небажано, щоб місяць світив у вікно, коли людина спить; показувати пальцем на місяць гріх – всохне палець, але якщо вже покажеш, то прикуси палець.

На Бойківщині, після народження дитини відвідувати породіллю жінки мали з хлібом (символ сонця). На бойківському весіллі «щоби з’єднати боже благословення для новоженців приносить їх рідня Богові жертву під видом коровая. Але коровай це заразом образ сонця продуманого як божество і пливучого в уяві народу як конкретне сонце по небозводі». В поховальній обрядовості свічка – це символ світла, тепла, чистоти.

В державах слов’ян Сонце шанувалось не лише як джерело тепла, світла, врожаю, а й як покровитель влади, закону та правопорядку. Ще у кін. ХІХ ст. українські горяни присягались Сонцем, і ця клятва вважалась непорушною. Отже, Сонце  шанувалось як податель світла, врожаю, захисник порядку, покровитель центральної, верховної влади.

Місяць для українських горян загалом, і бойків зокрема – добрий знак, це образ-символ добра, щастя, долі. Він виступає як володар світу мертвих, повновладний «князь» нічного світу. У багатьох випадках, наприклад, у лікувальній магії-замовляннях, місяць відігравав вагомішу роль, ніж сонце. Вважалося, що молодий місяць позбавляв зубного болю. Знахарі намагалися саме в цей час вишіптувати  і замовляти різні хвороби. «Треба девять раз – «Молодий молодиченьку, красний паниченку, де ти був?» - «На том світі» - «Шо ти видів?» - «Смерти» - «Шо Господь робит?» - «По райу ходит» - «А мерци?» - « Їм зуби небольат – ні тобі, ні мені, ні старому, ні молодому». У замовлянні відбита давня картина світу у складних взаємозв’язках людина – місяць – світ живих – світ мертвих –Всесвіт. Діалог побудований на паралелізмі (у мерців зуби не болять – то і в живих не будуть боліти), який покладений в основу магії подібності.

В основі іншого замовляння закладено код одужання: «Місяцю Володимиру, ти високо літаєш, ти все бачиш, ти все чуєш, як невольники й невольниці плачуть за батьком та за матір’ю, за дітками маленькими; як корова за телям, як лошиця за лошам, як ослиця за ослям, як море за морем. Даруй же, Боже, щоб так за мною нарожденною (ім’я) Іван плакав».

Зростання всього живого було співвіднесене зі збільшенням молодика, а уповільнення рослинних процесів – зі зменшенням, старінням. Такі вірування зафіксовані в деяких населених пунктах на Бойківщині: «Колісь мойа мати сеяла огірки, йак починає месац сходить, молодий, шче й удосвіта. То вони родючі тоди. Йак молодик вилазит, так і гурочок вилазит».Як бачимо з наведеного опису, багато господарських процесів були поєднані з актами аграрної магії подібності, яка ґрунтується на уявленнях про небесні світила.

Побутували на Бойківщині  вірування в залежність долі чи характеру людини від фази місяця в момент її народження. Так, людина, народжена в молодик, мала все життя зберігати «моложавість», свіже обличчя, а народжена на ущербі все життя має похмуре обличчя і буркотливу вдачу.

Заслуговують на увагу також метеорологічні прикмети, пов’язані з місяцем. У давнину передбачення погоди часто ґрунтувалися на спостереженнях окремих явищ життя природи та спиралися на циклічно повторювані процеси. Такі явища природи, як кола або промінчики навколо місяця, були незрозумілі нашим предкам, але при цьому їх пов’язували з близькою зміною погоди. Це відбито і в зафіксованих метеорологічних прикметах сучасного бойківського села: «Дивимосє, як промінчики – то на вітер; місяць обкруглився – то негода буде», «Помутненнє, у тумани – то буде негода». Крім того, для прогнозування погоди здавна враховували положення молодика в небі, де важливим був кут нахилу осі молодого місяця щодо горизонту. У різних варіантах ця прикмета побутує й донині: «Ждали молодика, то уже боком рожкі, то кажут – ведро з водов спаде значит негода буде. Але отакій стой ач та тонентій – то погода, погордливий. То ми уже заглядаємо, спаде ведро – негидливий, а йак угору рожкі – погордливий в болшинстві. Йак опущений молодик, то невгод буде, будут дошці. А йак не – то угору піднятий. Йак молодик та донизу рожкі – то буде дошч. Йак доверху – то буде погода».

Здавна незвичні явища на небі дивували наших пращурів. Затемнення як сонця, так і місяця вважали провісником недоброго, ознакою нещасть. У сучасних віруваннях тривога чи страх місячного затемнення не збереглися. Імовірно, це пов’язано з доступністю знання про природу цього явища.

Вранішня або ранкова зоря, вечірня зоря, зірка, зоряниця, зірниця, вечірниця, як шанобливо називали планету Венеру, символізувала народження світанку і початок вечірньої пори, а в ширшому значенні – була віщункою людської, особливо жіночої, долі. Зоря уявлялась на Бойківщині як сестра або дружина Місяця. Зірниця у народнопоетичній творчості часто виступає як символ дівчини.

На Бойківщині побутують уявлення про подібність небесної сфери і небесного життя до землі і земного життя. Так, бойки здавна вірили, що кожна людина має свою іменну зірку, яка супроводжує її все життя. При народженні дитини зірка запалюється на небі, а коли людина вмирає, то вона падає і згорає. Людська доля залежить від того, під якою зіркою вона народилась: «Є така планета на небі, що як чоловік під нею народиться, то буде щасливий, а під іншою – буде бідувати. А є знову така планета, що як чоловік під нею народиться, то здається, здоров і нічого йому не хибує, а нараз щось таке на нього нападе, що мусить йти блудом, світами…А не один під такою планетою народиться, що побачить, то мусить украсти».

Отже, на території Бойківщини яскраво простежуються залишки культу небесних світил у календарній та родинній обрядовості, що було тісно пов’язане з циклічними змінами у природі. Сонце вважалося «царем неба», «оком Божим»,  Місяць – «нічним Божим оком». Сонце переважно виступало як жіноче начало, а Місяць –  як чоловіче. За давніми віруваннями, Сонце вважалося центром світу та джерелом життя, Місяць же виступав як володар світу мертвих, повновладний «князь» нічного світу. Ці астральні світила глибоко вшановувалися бойками, однак варто відзначити, що у багатьох випадках, наприклад, у лікувальній магії-замовляннях, Місяць відігравав вагомішу роль, ніж Сонце. У народній традиції зірки, як і Місяць, були наділені сакральними властивостями. Вечірня й ранкова зоря уявлялась благовісницею щасливого родинного життя, що породжувало численні анімістичні вірування в її надприродну силу. До Зорі, як і до Місяця, за допомогою молитв-заклинань найчастіше зверталися жінки і дівчата. З Вечірницею пов’язано чимало обрядів, повір’їв, прикмет.

Зображення астральних і космогонічних символів сьогодні, можна зустріти у геометричному, рослинному і зооморфному орнаменті прикрас, одягу (вишивка), житла, писанках, що свідчить про неперервність української культурної традиції, пов’язаної з міфологічними уявленнями давніх слов’ян.

ГОШІВСЬКА ЧУДОТВОРНА ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ В НАРОДНІЙ ПАМ’ЯТІ БОЙКІВ

УДК 94(477.39)

ГОШІВСЬКА ЧУДОТВОРНА ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ В НАРОДНІЙ ПАМ’ЯТІ БОЙКІВ

СВІТЛАНА БОЯН-ГЛАДКА

ДВНЗ “Прикарпатський національний університет

 імені Василя Стефаника”

Факультет історії, політології і міжнародних відносин

кафедра етнології і археології

вул. Т. Шевченка 57, Івано-Франківськ, Україна, 76000

У статті на основі авторських польових етнографічних матеріалів та історіографічного дослідження зроблено спробу показати в народній пам’яті бойків фізичні й духовні зцілення людей через Гошівську чудотворну ікону Божої Матері та її нелегке історичне минуле. З’ясовано, що ікона шанується християнською церквою як чудотворна, здатна виліковувати будь-які недуги, зміцнює людську віру, рятує від скорботи, зневіри та спокус. У процесі вивчення, встановлено, що могутнім засобом чудотворної ікони серед народу прийнято вважати молитву перед цією реліквією, що й сприяє духовній твердості та стійкості.

Ключові слова: чудотворна ікона, польові етнографічні матеріали, народна пам'ять, бойки, фізичні й духовні зцілення, реліквія, духовність.

Кожен народ має свої особливості традиційної культури, пов’язані із християнським життям. Не виняток і українці, яким більш відомі реальні події в духовній сфері, в які потрібно вірити. Українському народу за всю багатовікову історію дуже рідко були притаманні сильні земні покровителі, однак завжди його заступницею та Покровом залишалась Божа Матір. В Україні немає жодного містечка чи селища, де б не розповідали про чудесні зцілення, пов’язані з молитвою до Святої Марії. Однак відомі місця, в яких Її благодатна допомога відчувається по-особливому. До одного з них можна віднести і Ясногріську обитель в Гошеві.

В християнському світі існує чимало ікон Діви Марії, які шануються християнською церквою як чудотворні, здатні виліковувати будь-які недуги, зміцнюватись у вірі, врятуватись від скорботи, зневіри та спокус. Але є й особливо відомі реліквії, що прославилися своєю незвичайною історією і вчиненими діяннями. Саме до таких і належить Гошівська чудотворна ікона Божої Матері. В українській науковій літературі відсутні комплексні праці з проблеми дослідження про чудесні зцілення чудотворної ікони на Ясній Горі в Гошеві на основі польових етнографічних матеріалів серед населення Східної Бойківщини, проте існує декілька наукових розвідок, які опосередковано торкались тематики. Зокрема, починаючи з 30-х рр. ХХ ст. отці Василіяни друкували серії статей в католицькому часописі «Місіонар»[1], що були присвячені багатьом випадкам зцілень за посередництвом чудотворної ікони Гошівської Богородиці. Протягом 1937–1938 рр. було видано кілька релігійно-популярних праць о. М. Марисюка “Ясна Гора в Гошеві”[2], о. Д. Богуна “Двісті-ліття Гошівської Богородиці 1737–1937”[3], М. Федоріва “Ясногірська Богомати в Гошеві”[4]. У 1958 р. василіанин М. Ваврик у своїй праці “По василіянських монастирях”[5], виданій в Торонто звернув увагу на відому чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, проте не висвітлив чудесних зцілень прочан. На противагу М. Ваврику, дослідник М. Дирда, значну частину власного дослідження “Ясна Гора в Гошеві”[6] присвятив історії чудотворної ікони, навівши факти зцілень 20–30-х рр. ХХ ст. М. Дирда був впевнений, що гошівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці надійно схована і свого часу повернеться в Гошівський монастир. Український історик І. Андрухів в праці “Цариця Карпатського краю”[7] приділив весь третій розділ окремим зціленням і походженню чудотворної ікони.

Власне історія чудотворної ікони Матері Божої в Гошеві сягає в далеке минуле, бере свій початок від 1704–1705 рр., коли шляхтич Андрій Шугай перебуваючи у м. Олава (Польща) купив там дві копії чудотворної ікони Ченстоховської Богородиці (до 1382 р. – Белзької). За словами Р. Галушко, одну копію він подарував своякові Журавлевичу в с. Настасів (той віддав її до костелу), а другу залишив у себе (с. Хоробрів поблизу Бережан). Одного разу, коли горів дім Шугаїв, все згоріло, окрім ікони та стіни, на якій вона висіла. Далі ікона потрапила в родину шляхтича Миколи Гошовського, де також сталося чудо – ікона засяяла неземним світлом, а з очей Матері Божої капали сльози. Про побачене очевидці склали свідчення перед львівським єпископом Андреєм Шептицьким, який після детального розгляду справи своєю грамотою від 11 липня 1737 р. визнав ікону чудотворною і наказав М. Гошовському перенести її в монастирську церкву о. Василіян, що на Ясній Горі в Гошеві. 5 серпня 1737 р. ікону було урочисто перенесено[8]. Під час Другої Світової війни церква отців василіян на Ясній Горі зазнала значних руйнувань. Щодо долі чудотворної ікони Божої Матері в цей час, існують кілька версій. Перша, коли радянська влада почала ліквідовувати василіянські монастирі в Галичині, отці і брати Гошівської василіянської обителі, які протрималися аж до 1951 року, потайки дали чудотворну ікону на збереження жителям с. Гошів. У липні 2001 року населення Гошева передали збережену ікону монахам Василіянам в Івано-Франківський монастир. Друга версія, радянська влада 1 червня 1950 р. конфіскувала ікону, а відомості місцезнаходження оригіналу якої відсутні. Третя, на даний час дана чудотворна ікона – перша її копія, датована кінцем ХІХ ст., яку було 12 липня 2001 р. віднайдено і передано отцям Василіянам в м. Івано-Франківську. Урочисте перенесення ікони на Ясну Гору відбулося на свято Покрови Пресвятої Богородиці 14 жовтня 2001 року. На свято Успіння Пресвятої Богородиці 28 серпня 2009 р. з благословення Папи Римського Бенедикта ХVІ відбулася урочиста коронація ікони Гошівської Божої Матері.

Щодо одної з версій подальшої долі чудотворної ікони, то існує свідчення респондента п. Лесі, яка подає відомості щодо несподіваного віднайдення 12 липня 2001 р. копії Гошівської Чудотворної ікони, в її первозданному вигляді. Художники-реставратори датують реліквію приблизно сторічною. Ікона тривалий час зберігалася в Івано-Франківську, яка потрапила сюди після останнього Богослужіння в Гошеві, на якому монахи роздали людям різні церковні речі, щоб ті їх оберігали в часи закриття монастиря. Респондентка стверджує, що весь цей час ікона зберігалася вдома в шафі, не була на видному місці, а тільки в часи незалежності України повернули до монастиря в Гошеві: “Cлава Ісусу Христу. Хочу внести деякі відомості щодо передачі Гошівської ікони. А саме, що Вона до 1951 р. знаходилась у нашій оселі, а саме у с. Липівка Тисменецького району. Даний раритет п. Гафія Кавецька принесла із останнього Богослужіння у 1950 р.,коли більшовики розграбовували монастир і роздавали прихожанам усе що могли, вона не знала про значимість цього образу. І уже після її смерті сім'я її внука передала ікону о. Порфирію у монастир отців Василіян, що знаходиться у м. Івано-Франківсьу. Саме він розказував, що побачивши ікону, не зміг спати і їсти три дні і ночі, оскільки вона полонила його незбагненною силою. А на третю ніч на нього зійшло сяйво із текстом про те,що це є перша копія Гошівської ікони, оригіналу, на жаль, так і не буде знайдено. І уже ,приблизно, через рік після передачі образу на нашу домівку зійшло чудо Боже. А саме ,на сухих пересохлих гілочках верби, у всіх закутах: за образами, на шафах, де вони стояли на протязі декількох років, котики забуяли жовтогарячим цвітом, начебто щойно принесені із Вербної неділі. Засвідчити дане чудо може і о. Порфирій. Вербний цвіт я йому принесла десь через 2-3 неділі на День Незалежності 24 серпня. До речі, ніжний цвіт тримався на китицях дуже довго, а гілочки ми пороздавали усім ближнім. Між іншим даний коментар залишаю не заради прослави, а щоб багато людей так як і я, якій далеко від святості, змоги повірити, що Віра в покровительство Боже може подолати любі перепони”[9]. Таким чином, Гошівська чудотворна ікона в радянські часи зазнала найскладніших змін, тому існує кілька різних версії серед народу щодо її перебування.

Гошівська чудотворна ікона Божої Матері здавна серед бойківського населення славилась численними зціленнями. Згідно багатьох свідчень респондентів, відомо, що вона допомагала у важких пологах, позбавляла від сліпоти та інших очних хвороб, лікувала недуги серцево-судинної системи. Головне – щиро вірити в силу і милосердя Небесної Цариці, що являється людям через її іконописне зображення.

 Тому ікона постійно нагадує християнам про важливість покаяння, допомагає уникати спокус і зміцнюватися у вірі. Судячи з багатьох польових етнографічних досліджень, можна вважати, що молитва перед реліквією сприяє духовній твердості та стійкості, позбавляє від різних єретичних спотворень. Ця святиня захищає від сварок, військових конфліктів, внутрішніх суперечок і зовнішніх загроз. А також вона зберігає від чвар і незгод, дозволяє примиритися з ворогом і знайти з ним спільну мову.

З давніх часів образ Небесної Цариці оберігав українські землі від ворогів, вселяючи в серця захисників відвагу і хоробрість. Як стверджує Д. Богун, слава чудотворної ікони і її численні чуда лунали по всій Галицькій землі. Численні прочани, навіть з найвіддаленіших сторін, спішили до Гошівської чудотворної ікони Богоматері з великою вірою і надією на певну чудотворну поміч у будь яких недугах і потребах. За словами дослідника, існує чимало записок в монастирському літописі, стверджені присягою та найкращим свідченням щедрості і чудотворної помочі тим, що просили потіхи й порятунку в Матері Божої у Гошівській чудотворній іконі[10]. Відомий український громадсько-політичний діяч і письменник О. Назарук на початку 1937 р. згадує, що “Монастирський літопис” наводить сотні чудес, які записані з давніших часів за порядковими числами. Тільки від 1737 р. до кінця XVIII ст. їх було 117 випадків зцілень прочан[11]. А в період 1936-1939 рр., як подає М. Дирда у дослідженні “Ясна Гора в Гошеві”, оздоровилось понад 100 осіб, які молились до чудотворної ікони Божої Матері[12].

Відомо багато фізичних і духовних зцілень в населених пунктах Долинського і Рожнятівського районів в радянські часи, коли Гошівський монастир не функціонував за своїм призначенням. За словами історика І. Андрухіва, після часів Другої Світової війни “Монастирське подвір’я, було порите ямами, скрізь валялися гільзи, вікна повибивані, дахи подірявлені, стіни полупані кулями... Тільки церковна стіна, на якій всередині висіла чудотворна ікона, не мала жодної подряпини”[13]. Цікавий той факт, що після сильного обстрілу радянською армією німецького гарнізону, який розміщувався на горі, загорілася церква, інші монастирські будівлі, але стіна, де висіла ікона Богоматері, збереглась, а ченці, які просили у неї заступництва, зосталися живими.

Місцеві мешканці розповідають, що після закриття Гошівського монастиря в березні 1950 р., один чоловік зрізав усі залізні хрести в монастирі, за що отримав у подарунок автомобіль від радянського керівництва, але невдовзі, за спогадами людей, той самий чоловік загинув в автомобільній аварії[14]. Чимало випадків про такі божі покарання за паплюження святих місць збереглося в народній пам'яті до нині.

В радянські часи, чим тільки не слугували монастирські будівлі на Ясній Горі, і військовою частиною, і дитячим будинком, складами, базою відпочинку. Як бачимо, вороги намагалися Гошівську святиню стирати з лиця землі, проте, прочани маючи тверду віру і щиру молитву до Ясногірської обителі здійснювали потаємні відвідини для зцілень.

Так, респондентка з села Лужки Долинського району А. Лесів, засвідчила, що в 1967 р. отримала зцілення від чудотворної ікони Гошівської Божої Матері. Коли через хворобу нирок, понад місяць пролежала в Долинській районній лікарні, медики старалися вилікувати, однак стан її стан здоров'я з кожним днем погіршувався, перевівшись в Івано-Франківську обласну лікарню, хвороба тільки посилилась. В результаті майже цілком відмовили нирки, а “лікарі сказали дітям, – візьміть маму додому, щоб менше мали клопоту по смерті, їй залишилося жити два-три дні”. За словами жінки, вона крізь відчинені двері почула з коридору слова лікаря і при дітях ледь стримквала сльози. Зате вдома, коли, змучені, всі полягали спати, проплакала цілу ніч, а вранці, перемагаючи біль, з двома палицями дійшла до автобусної зупинки і поїхала на Ясну Гору в Гошів, в колишній Гошівський монастир до чудотворної ікони Матері Божої. Не пам'ятала, скільки годин піднімалася на гору, бо повзла на ліктях і колінах. Час від часу вклякала і молилася, спам'яталася аж під дверима храму. Як розповіла респондента, миттєво невидима сила відірвала її від землі і поставила вже на не тремтячі, а на дужі ноги. Раптово зник біль у всьому тілі. Відчинивши двері покинутого на Ясній Горі храму, не задумуючись прибрала весь храм і в результаті знесилена заснула. Удосвіта вже цілком здорова пішла на автобусну зупинку, щоб по швидше дістатися додому. У рідному селі люди не вірили своїм очам “Анна, котра однією ногою була в могилі, не йшла, а бігла до своїх дітей, промовляючи крізь сльози: “Віра спасла, Мати Божа змилувалася наді мною”[15].

Таким чином, Гошівська чудотворна ікона Божої Матері вписана не тільки в історію української греко-католицької церкви та України загалом, але й добре зберігається в народній пам'яті бойківського краю. Адже, перед іконою Гошівської Божої Матері прочани моляться, якщо в житті потрібно прийняти непросте рішення. Її блага сила підказує правильний шлях, позбавляє від сумнівів і невпевненості, дарує спокій і умиротворення. Святиня зможе направити людину в будь-яких ситуаціях – від складнощів з роботою до особистих відносин. Також ікона оберігає шлюб і сім'ю, приносить в будинок взаємну любов, розуміння, ніжність і єдність між подружжям.  У процесі польових етнографічних досліджень на території Східної Бойківщини опитано ряд респондентів різної вікової категорії, що дало можливість прослідкувати трансформаційні зміни особистого бачення і ставлення до Гошівської обителі. У результаті встановлено, що з 40-х рр. і до кінця ХХ ст. саме в свідомості старшого покоління опитаних, найглибше вкорінена тверда віра, пошана і любов до Гошівська чудотворна ікона Божої Матері, як до чудесної святині, що обдаровує потребуючих ласками зцілень.

HOSHIVSKA WONDERFUL ICON OF GOD'S MOTHER IN THE PEOPLE'S MEMORY OF THE  BOYKS

SVITLANA BOYAN-GLADKA

Vasyl Stefanyk
Precarpathian National
University

Department of Ethnology and Archeology

street T. Shevchenko, 57, Ivano-Frankivsk, Ukraine, 76000

SUMMARY

On the basis of field ethnographic materials copyright and historiographical research attempts to show in people's memory Boyko physical and spiritual healing people through Hoshivskyy miraculous icon of the Mother of God and its difficult history. It is found out that the icon is revered by the Christian church as a miraculous, able to cure any illness, strengthens the human faith, rescues from grief, despair and temptations. In the process of study, it has been established that the powerful tool of a miraculous icon among the people is considered to be a prayer before this relic, which promotes spiritual hardness and stability.

Hoshiv miraculous icon of God's Mother has long been among the Boykivs population famous for numerous healing. According to many testimonies of respondents, it is known that she helped in difficult childbirths, deprived of blindness and other eye diseases, healed ailments of the cardiovascular system. The main thing is to sincerely believe in the power and mercy of the Heavenly Queen, who is man through her iconic image. Therefore, the icon constantly reminds Christians of the importance of repentance, helps to avoid temptations and strengthen themselves in faith. Judging by many field ethnographic studies, it can be considered that prayer before the relic contributes to spiritual hardness and stability, deprives of various heretical distortions. This shrine protects against quarrels, military conflicts, internal disputes and external threats. And she also saves from strife and disagreement, allows him to reconcile with the enemy and find a common language with him.

As Ukrainian scientific literature, no comprehensive work on the study of miraculous healings miraculous icon at Jasna Gora in Hoshiv on the basis of field ethnographic materials Boikivshchyna Eastern population, but there are several scientific studies that indirectly touch the subject. In particular, since the 1930's, the 20th century. Fathers of the Basilians published articles in the Catholic magazine "Missionary," which addressed the problems of Ukrainian researchers about. M. Marysyuk, o.D. Bogun, M. Fedoriv, ​​M. Vavryk, M. Derda, I. Andrukhiv and others.

Since ancient times, the image of the Heavenly Queen has protected the Ukrainian lands from enemies, giving inspiration to the defenders of courage and bravery. According to D. Bogun, the glory of the miraculous icon and its numerous miracles were heard throughout Galician land. Numerous pilgrims, even from the most remote parties hath hasted to Hoshivskyy miraculous icon of the Virgin with great faith and hope for a miraculous aid of any weaknesses and needs. According to researchers, there are many notes in the monastery chronicle by the statements of the oath and the best evidence of the miraculous generosity and the help that asked consolation and salvation in Our Lady Hoshivskyy.

Hoshivsky miraculous icon of the Mother of God is written not only in the history of the Ukrainian Greek Catholic Church and in general, but also well preserved in the national memory of the Boyks region. After all, pilgrims pray in front of the icon of God's Mother of God, if in life one needs to take a difficult decision. Her blessing of power suggests the right path, relieves doubt and uncertainty, gives peace and tranquility. The shrine will be able to direct a person in any situation - from difficulties to work to personal relationships. Also, the icon protects marriage and family, brings in the house mutual love, understanding, tenderness and unity between spouses. During ethnographic research field in Eastern Boikivshchyna respondents interviewed a number of different age, making it possible to follow changes in personal transformation vision and attitude to Hoshivskyy monastery. As a result, it was established that from the 1940's until the end of the 20th century. it is in the minds of the older generation of respondents, most deeply rooted strong faith, respect and love for Hoshivskyy miraculous icon of the Mother of God, as a wonderful sanctuary that bestows grace needing healing.

Key words: miraculous icon, field ethnographic materials, folk memory, boyks, physical and spiritual healing, relic, spirituality.

REFERENCES

Andrukhiv, Igor. Queen of the Carpathian region. Essay on the history of the Basilian monastic monastery and miraculous icon of the Mother of God in Hoshiv. Ivano-Frankivsk, 2002. (in Ukrainian).

Bogun, Damian, OSBM. “The Two-Year-Old Lady of Hoshivska 1737-1937,” Missionary Calendar for 1937. Zhovkva, 1937. (in Ukrainian).

Bogun, Damian, OSBM. “The Decade of the Goshivska Virgin Mary 1737-1937”. (in Ukrainian).

Dyrda, Marco. Yasnaya Gora in Hoshev. New York, 1972. (in Ukrainian).

Evidence of Emilia Ivanovna Pankov 1923, year 2017, Scientific Ethnographic Archive of the Faculty of History, Political Science and International Relations of the Vasyl Stefanyk Precarpathian National University (Ivano-Frankivsk city), Fund 1, Description 6, Series 165, Sheet 1. (in Ukrainian).

Evidence Vinnik Anna Antonovna 1945, 2014, Scientific Ethnographic Archive of the Faculty of History, Political Science and International Relations of the Precarpathian National University named after Vasyl Stefanyk (Ivano-Frankivsk city), Fund 1, Description 6, Series 103, Sheet 2. (in Ukrainian).

Fedorov, Mykhaylo. Yasnogorsk Bogomat in Hoshiv. On the 200th anniversary of the miraculous icon of Our Lady in Goshev. Striy, 1937. (in Ukrainian).

Galushko, Ruslana. “Queen of the Carpathians - Hoshivska Mother of God,” Missionary, October, 2014. (in Ukrainian).

 Marysyuk, Markian, OSBM. Yasnaya Gora in Hoshev. On the 200th anniversary of the transfer of the miraculous icon of Our Lady to Yasnaya Gora. Zhovkva, 1937. (in Ukrainian).

 Nazaruk, Osyp. “According to our monasteries. On the Clear Gore in Goshev,” Nova Zora, May 2, 1937. (in Ukrainian).

“Queen of the Carpathians. Miraculous Hoshiv Mother of God,” Missionary, May, 1930, Number 5, 110-113; Number 6 (June), 136-138; Number 7 (July), 161-162. (in Ukrainian).

Wavryk, Mykhaylo. By Basilian Monasteries. Toronto, 1958. (in Ukrainian).

The testimony of Lesia 1968, 2017, Scientific Ethnographic Archive of the Faculty of History, Political Science and International Relations of the Vasyl Stefanyk Precarpathian National University (Ivano-Frankivsk city), Fund 1, Description 6, Series 204, Sheet  1. (in Ukrainian).

---

[1] “Цариця Карпат. Чудотворна Гошівська Мати Божа”, Місіонар, май, 1930, Число5, 110–113; Число 6 (червень), 136–138; Число 7 (липень), 162.

[2] Mаркіян Марисюк, ЧСВВ. Ясна Гора в Гошеві. В 200 літню річницю перенесення чудотворної ікони Богоматері на Ясну Гору. (Жовква, 1937).

[3] Дам’ян Богун, ЧСВВ. “Двісті-ліття Гошівської Богородиці 1737–1937”,  Календар Місіонаря на 1937 рік. (Жовква, 1937).

[4] Mихайло Федорів. Ясногірська Богомати в Гошеві. В 200-літній ювілей чудотворної ікони Богоматері в Гошеві. (Стрий, 1937).

[5] Михайло Ваврик. По василіанських монастирях. (Торонто, 1958), 161–178.

[6] Михайло Дирда. Ясна Гора в Гошеві. (Нью-Йорк, 1972)

[7] Ігор Андрухів. Цариця Карпатського краю. Нарис історії Василіянського чернецтва, монастиря та чудотворної ікони Матері Божої в Гошеві. (Івано-Франківськ, 2002).

[8] Руслана Галушко. “Цариця Карпат – Гошівська Богородиця”, Місіонар, жовтень, 2014, 20.

[9] Свідчення п. Лесі 1968 р.н., 2017 р., Науковий етнографічний архів Факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ), ф. 1, оп. 6, спр. 204, арк. 1.

[10] Дам’ян Богун, ЧСВВ. “Двісті-ліття Гошівської Богородиці 1737–1937”, 26.

[11] Осип Назарук. “По наших монастирях. На Ясній Горі в Гошеві”, Нова Зоря, 2 травня, 1937.

[12] Михайло Дирда. Ясна Гора в Гошеві, 48.

[13] Ігор Андрухів. Цариця Карпатського краю. Нарис історії Василіянського чернецтва, монастиря та чудотворної ікони Матері Божої в Гошеві, 87.

[14] Свідчення Паньків Емілії Іванівни 1923 р.н., 2017 р., Науковий етнографічний архів Факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ), ф. 1, оп. 6, спр. 165, арк. 1.

[15] Свідчення Винник Анни Антонівни 1945 р. н., 2014 р., Науковий етнографічний архів Факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ), ф. 1, оп. 6, спр. 103, арк. 2.