УДК 394.
ББК: 63.59
С.П. Боян-Гладка, О.В. Семенюк
ОЧИСНИЙ ОБРЯД ПРИ НАРОДЖЕННІ ДИТИНИ
В ТРАДИЦІЙНІЙ ОБРЯДОВОСТІ БОЙКІВ
На матеріалах вітчизняної та зарубіжної
етнографічної літератури й джерельної бази кінця ХІХ – ХХ ст. розглянуто обряді
традиції бойків, які пов’язані безпосередньо із народженням дитини, насамперед
очисний обряд, що здійснювався після народження дитини матір’ю і «бабою», яка
приймала пологи. Даний матеріал присвячений аналізові й систематизації
традиційних обрядових дійств, ритуалів і звичаїв, що стосуються післяпологового
циклу родинного обрядового комплексу бойків. На основі компонентного аналізу
виокремлено головні складові очисного обряду при народженні дитини на
Бойківщині.
Ключові слова: очисний обряд, традиційні обрядові
дійства, ритуали, звичаї, післяродовий цикл, родинний обрядовий цикл.
Новонароджена дитина в українській сім’ї – це символ продовження життя. Здавна в кожній родині
поява немовляти супроводжувалася певними обрядами та звичаями, які виконувала
мати для добробуту і щастя її дитини. Народні обряди при народженні дитини
належать до обрядів і звичаїв життєвого циклу людини. Обряди при народженні
дитини є виключно родинними, адже головну роль у них відіграє новонароджена
дитина, а в подальшому рідні та хрещені батьки, тобто родина. Ці обряди є одним
з важливих народних обрядів всіх народів світу. З народженням дитини та хрещенням
було колись пов’язано багато народних традицій, звичаїв і вірувань на
Бойківщині. Чимало їх збереглося ще до нині серед гірського населення
Бойківщини.
Метою дослідження є комплексне вивчення очисного обряду
при народженні дитини в контексті родинної обрядовості на Бойківщині та з’ясування
найголовніших особливостей даного обряду.
Даний комплекс обрядовості прийнято поділяти на чотири
групи: допологовий, власне пологовий, після пологові та обрядові дії, що
знаменують «приєднання» дитини до роду, громади
[], а також до переліку можна віднести й вибір імені,
кумів, приручення до рідного дому. Однак, вивчаючи на основі етнографічних
джерел обряди і звичаї, що виконувались під час народження дитини на
Бойківщині, слід не оминути увагою очисний обряд як важливу маловивчену
етнографічну проблему. Проте дана тематика досліджувалась українським
етнографом З. Небесною [] та рядом інших дослідників, які вивчали
очисний обряд в контексті родинної обрядовості.
Сім’ї, які не мали дітей, здавна вважалися не
благословенні Богом, або покарані за гріхи. Тому найбільшим обов’язком серед
бойків було продовження роду і збереження народних обрядів, традицій та звичаїв
в сім’ї.
Пологи, або як ще їх називають злоги, народини,
відбувалися в домашніх умовах, але без сторонніх осіб. Вважалося, що чужі
можуть зурочити зродини. На Бойківщині цією справою займалася повивальна баба –
жінка, яка приймала пологи у породіллі й знала всі деталі пологів
[]. Баба одягала породіллю в довгу плату, щоб жінка вільно
себе почувала і не соромилась. При родах пуповину зв’язували конопляним
прядилом – матіркою, «щоб дитина була плодовитою», «щоб у жінки діти велися»
[]. Коли вже не хотіли мати дітей, то зав’язували
лляним прядилом. Бабка при цьому примовляла: «Зав’язую
щастя, здоров’я і многії літа», «Зав’язую тобі щастя і здоров’я, і вік довгий,
і розум добрий» [].
На сьогодні пологи
в лікарні внесли корективи до структури звичаєвості: в українців Бойківщини
існувало загальне повір’я, що доля людини визначалася ще до її народження,
тобто те, що призначена в утробі матері, – неминуче, а жодне запобігання не
здатне змінити долю.
Звичай прилучення новонародженого до громади було одним з
найважливіших подій родильної обрядовості, який нерідко поєднував декілька
обрядових дій: обмивання (зливання), ім’я наречення та хрестини хоча ці обряди
могли виконуватися і окремо [].
Найбільш масово в бойків
були поширені у ХІХ – на поч. ХХ ст. післяродові охоронні й очисні обряди породіллі, повивальної баби й
немовляти. Вони носили різноманітні назви («зливки», «очищення», «зливання»,
«обмивання», «злити на руки», «вивід»). Усі ці обряди ділилися на дві групи:
обряди і обрядові дії на захист породіллі та дитини, обереги для близьких
породіллі людей і оточуючого світу від негативного впливу «нечистої» після
пологів жінки. Майже усі народи світу вірили, що породілля могла мимоволі негативно
вплинути на людей, урожай, воду, чи сімейний достаток тощо, тому протягом
багатьох століть розробили та передавали з покоління в покоління систему правил
поведінки і заборон щодо «невиведеної жінки» та новонародженої дитини, яких
ретельно дотримувалися і дотримуються ще й сьогодні на Бойківщині.
Під час пологів важливе місце крім породіллі займала
повивальна баба, яка після завершення пологів подавала певний знак, наприклад,
вивішували на високій жердині сорочку породіллі. Для сусідів та родичів це
слугувало сигналом, що можна відвідати породіллю. Такі відвідини називались відвідками,
провідками. Вони були невід’ємною частиною звичаїв, пов’язаних з народженням
дитини. Велика роль в цьому обряді належала членам громади. Основною метою його
було підтримати та вшанувати породіллю. Цю місію виконували тільки жінки, бо
участь чоловіків була небажаною, оскільки вони могли зашкодити молодій матері.
Це стосувалося і хворих та вагітних жінок. Певні обмеження на провідування мали
жінки різного віку та родинного стану. В залежності від цього розрізнялися два
види провідування − відвідки та родини [].
Оскільки після пологів породілля, дитина й повивальна
баба за церковними повір’ями вважалися нечистими, то вони відповідно повинні
були пройти церковний обряд «виводу», який характеризував їх очищення. І тільки
після здійснення цього обряду дозволялося відвідувати церкву. Після пологів (на
3-7-9 день) влаштовували
«родини» – своєрідний очисний ритуал, оскільки породілля вважалася нечистою. У
кімнату, де відбулися пологи, три дні не можна було заходити, до очищення жінка
не могла доїти корів, ставити опару, місити тісто, торкатися ікон. У цьому
відчувається відгомін дуже давніх язичницьких вірувань. У цей же період мати
була особливо вразлива для зурочення і причини. Тому за допомогою повивальної
баби вона організовувала гостину. Основними обрядовими елементами «родин» були ритуальне
обмивання рук матері та повитусі, а також куштування спеціально приготовленої
«бабиної каші» (ячмінна або вівсяна). Матір, дитину і бабу гості, які прийшли,
повинні були обдарувати полотном і монетами. Батько брав у цьому обряді
незначну участь [].
На відвідки, як правило, приходили поодинці й в основному
літні родичі та сусіди, а також повивальна баба. На родини приходили переважно
юрбою і лише молоді родички, іноді приходила й повивальна баба. За традицією,
до породіллі не можна було йти з порожніми руками. Тому їй приносили подарунки
в основному вироби з тіста – вареники, млинці, налисники, пироги або пампушки,
метою яких було сприяти швидшому одужанню породіллі.
Тривалий час в народі зберігався звичай очищення
породіллі, який разом з нею здійснювала повивальна баба. Виходячи з дому, жінка
переступала ніж, яким баба відрізала пуповину, тричі поливала бабі руки водою,
щоб усе нечисте зійшло з водою в землю. Цей обряд під назвою «злити на руки»
був поширений не тільки на Бойківщині, але й майже по всій Правобережній
Україні [].
Поширений на Бойківщині
цикл очисних обрядів, що проводилися після пологів, свідчить про живучість віри
в те, що породілля «нечиста», дуже «шкідлива на перехід», тому вийти за межі
подвір’я, а подекуди й за поріг згідно із звичаєвими традиціями не могла. Для
того, щоб позбутися цих обмежень та застережень, власне і побутували обряди
очищення. Спочатку породілля удома очищалася водою, а через сорок днів – у
церкві молитвою і благословенням. Скрізь
очисний обряд проводився зі свяченою водою. Вода вважалася магічною і тому при
родах старалися набирати вдосвіта чистої води з джерела [].
Дитину намагалися
охрестити якнайшвидше, оскільки після того повивальна баба проводила обряд очищення
породіллі й себе як причетної до пологів особи («зливки»). Цей обряд був
відомий майже по всій Україні у ХІХ – на поч. ХХ ст., однак на Бойківщині
його проводили переважно перед офіційним хрещенням дитини.
В обряді «зливки» тісно
переплелась реальна віра в те, що вода змиває все нечисте, і релігійно-містичні
уявлення про надприродні очисні, цілющі, оберегові властивості води.
Необхідність обмивання бабиних рук пояснювалося у народі тим, що повивальна
баба, коли приймала роди, «проливала кров», тобто, за традиційними уявленнями,
мала відношення до чогось «нечистого», «грішного». Виконання обряду ніби то знімало
цей гріх, тобто воно означало закінчення «бабування» і водночас дозволяло бабі
й надалі продовжувати свою справу – «брати іншу дитину», «йти до другої
породіллі». Що ж до самої породіллі, то здійснюваний обряд внаслідок обмивання
водою повинен ніби заздалегідь (до закінчення шеститижневого терміну) боронити
жінку від «вроків», «навіювання», сприяти поновленню її здоров’я, прибуванню
молока.
У період вагітності жінка повинна була дотримуватися
певних застережень, що, за народним повір’ям,
полегшувало пологи, а майбутній дитині забезпечувало
щасливе подальше життя. Вагітна жінка також виконувала певні заборони: не
вишила, не пряла, дотримувалась посту і читала молитви. Сьогодні вагітні жінки
також намагаються дотримуватися цих вірувань, хвилюючись за здоров’я майбутньої
дитини. Для захисту від нечистої сили вагітним жінкам радили носити обереги:
залізну голку або ніж, вугілля, шматочок цегли від печі. За звичаєм не можна
було відмовляти вагітній жінці, а якщо їй відмовили то несли зло в думках на
вагітну.
Жінці, що носила під серцем дитину, не можна було
сваритися, нервувати, треба було уникати зустрічі з каліками, хворими, їй не
можна дивитися на вогонь і особливо мерця, бити тварин, красти. Не можна було йти
до мертвого тіла, аби не перепудитися, бо все може бути: «Тіло
може бути не дуже файне, набереться страху – дитину мертву потому може вродити»
[].
На Бойківщині побутували народні прикмети щодо народження
статі дитини. Наприклад, на Стрийщині, зокрема, зауважували, що «хлопцем –
живіт круглий, а перед дівчиною – плескатий». Іноді за формою грудей вагітної
жінки визначали стать дитини: тверді – дівчинка, м’які – хлопця. Не можна було
заздалегідь готувати одяг для дитини, бо за народним повір’ям цим можна було
накликати смерть.
За народними переконаннями, магічні дії, які виконувались
над дитиною у перший день після народження, впливали на її долю, на все
майбутнє життя. У зв'язку з тим великого значення надавали першій купелі
дитини. Майже по всій Україні немовля купали відразу після народження. Віра в цілющі
властивості води, уявлення про її очисні й життєдайні сили відома в усіх
народів світу з найдавніших часів. У цих віруваннях простежується нашарування
різних етапів розвитку людства. Перша купіль дитини розглядалась нашими
предками не тільки як гігієнічна, але й магічна охоронно-захисна від злих
духів, від підміни нечистим чи відьмою. Щоб підсилити магічну дію першої
купелі, додавали різні символічні предмети: свячене зілля, воду, зерно, шматок
хліба, гроші, коріння лікарських трав, писанки, лляли мед або молоко. Цьому
надавали великого значення не лише з гігієнічних міркувань, а й з оберегових.
Адже вода, за народними уявленнями, символізувала силу і чистоту. У купіль
дівчинки додавали меду – «Щоб люди любили, на вулиці діти не били», молока –
«Щоб були гарними», ромашку – «Щоб була румяною», вишневу гілочку – «Щоб була
червоною», калину, любисток, щоб красивою була. Хлопчикам клали коріння
дев’ясила, щоб сильними були або й сокиру, любисток, гілочку дуба, барвінок,
тую, чорнобривці. Воду з купелі виливали там, «де люди не ходять», або під плодове
дерево. Після купання на сон туго сповивали малюка – і так аж до восьми
місяців, вважалося, що тоді дитина виросте високою і стрункою [].
На Бойківщині, як і по всій Україні, відразу після
народження дитяти баба купала його, повивала в пелюшки і віддавала матері на
ліжко. Але деколи «як уродиться дитина, наприклад, уночі, або над ранок, то
зараз баба бере це дитя і купає у зимній воді, часто у такій, щоб аж крига
(льод) була, потім ґазда кидає кілька ґрейцерів для тої баби» []. Скупану
дитину обсушували коло печі. Це робили не тільки з гігієнічних міркувань, але й
з метою прилучення новонародженого до домашнього вогнища. Про вшанування вогню
і домашнього вогнища та віри в їх очисну і охоронну дії свідчить звичай бойків
прив’язувати на праву ручку немовляти разом з іншими оберегами (наприклад,
часником) мішечок зі шматком глини з печі. Сина загортали у сорочку батька,
дочку – в материнський одяг. Безліч різних предметів використовували як
обереги, які клали в колиску, а в повивальник – шматочок вугілля, декілька
зерен, сіль, підсолений хліб, ножиці тощо [].
Науковий етнографічний
архів Інституту історії і політології
Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, ф. 1, оп.
6, спр.1,10 арк.
2.Науковий етнографічний
архів. Інституту історії і політології Прикарпатського національного
університету ім. В. Стефаника, ф.1, оп. 6, спр.2,15 арк.
3.Білецький Л. Історія української літератури. в ІІІ
томах. Народна поезія. – Авгсбург. – 1947. Т. І. – 328 с.
4.Бойківщина:
Історико-етнографічне дослідження / під ред. Ю. Г. Гошко. – К.: Наукова думка, 1983. – 303с .
5.Василечко Л. Шуткова
неділя. – Брошнів, 1994. – 57 с.
6.Войтович В. Українська
міфологія. – Видання 2-ге. – К.: Либідь, 2005. – 664с.
7.Етногенез та етнічна історія населення
Українських Карпат у 4-х томах/ за ред. С. Павлюка. – Львів, 2006.т. ІІ. – 812
с.
8.Зубрицький М. Народний
календар, народні звичаї і повірки, прив’язані до днів у тижні і до рокових свят / Записки
у Мшанці Староміського повіту і по сусідніх селах// Матеріали до
українсько-руської етнології. – Львів. -
1900. – т. 3. – С. 34 – 60.
9.о. С. Іжик. Сміх крізь сльози// Літопис Бойківщини. – 1973. – ч. 1 ( 17/28 ). – С. 29 – 31.
10.Колесса Ф. Людові вірування в с. Ходовичах Стрийського повіту
//Етнографічний збірник. – Львів, 1898. - № 5. – С. 43 – 48.
11.Кирчів Р. Ф. Народні вірування і знання// Бойківщина.
Історико-етнографічне дослідження. – К.,1983. – С. 32 – 36.
12. Кутельмах А. М. Аграрні мотиви в календарній
обрядовості поліщуків. // Полісся України. – Вип. 2. – Овруччина 1995. – Львів,
1999. – С. 207 – 211.
13.Кутельмах К. М. Календарна обрядовість // Гуцульщина.
Історико-етнографічне дослідження. – К., 1987. – С. 286 – 302.
14.Кутельмах К. М. Мандрівка вглиб віків (Прадавні
елементи в зимовій обрядовості) // Старосамбірщина. Альманах. – Вип. 1. –
Львів, 2001. – С. 85 – 89.
15.Круть Ю. З. Хліборобська обрядова поезія слов’ян. – К.:
Наукова думка, 1973. – 211с.
16.Міщенко М. Народний календар. – К., 1995. –
126с.
17.Митрополит Іларіон.
Дохристиянські вірування українського народу. – К.: Обереги, 1992. – 424 с.
18.Охримович С.
Петрикування в селі Корчин Сколівського повіту// Матеріали до
українсько-руської етнології й антропології. –
Львів, 1929. – т. 21 – 22. – С. 299 – 300.
19.Павлюк С. П. Народна
агротехніка українців Карпат другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – К.: Наукова
думка, 1986. – 170 с.
20.Рудницький Я. Із нових дослідів над нашими бойками // Життя і знання. –
1935. – № 2. – С. 209 – 210.
21.Скуратівський В. Український народний календар. – К.:
Техніка, 2003. - 384 с.
22.Соколова В. К.
Весенне-летние календарные
обряды русских, украинцев и белорусов. – М., 1979. – 324 с.
23.Українська етнологія.
Навчальний Посібник / За ред. В. Борисенко. – К., Либідь, 2007. – 400с.
24. Українське народознавство. Навчальний посібник / За
ред. С. П. Павлюк. – К., 2004. – 570 с.
25.Франко О. Карпатські бойки і їх родинне життя// “Перший вінок”. Жіночий альманах. – Львів, 1887. – С. 217 – 230.
26.Шевченко Т. Наймичка//
Кобзар. – К.: “Дніпро”, 1985. – С. 270 – 283.
27.Schnaider J. Z zycia gorali nadlomnickich // Lud. – Lwow, 1912. - №
XYIII. – С. 210 – 226.
Балушок В. Обряди ініціацій українців та
давніх слов’ян. – Л.; Нью-Йорк, 1998.
2. Бойківщина: історико-етнографічне дослі-дження / за
ред. Ю. Гошка. – К., 1983.
3. Борисенко В. К.Традиції і життєдіяльність
етносу: на матеріалах святково-обрядової куль-тури
українців. – К., 2000.
4. Боряк О. О.Трансформаційні зміни у функ-ціях
баби-повитухи як ключового персонажа ро-дильної обрядовості // Етнічна історія
народів
Європи. – 2007. – Вип. 7.
5. Вовк Х. К. Студії з української етнографії
та антропології. – К., 1995.
6. Гаврилюк Н. К. Картографирование явле-ний
духовной культуры (по материалам родиль-ной обрядности украинцев). – К., 1981.
7. Гвоздевич С. Родильна обрядовість україн-ців ХІХ
– початку ХХ ст. // Народознавчі зоши-ти. – 1997. – Зош. 2.
8. Гвоздевич С.Вода і вогонь у родильній
об-рядовості українців ХІХ – початку ХХ ст. // На-родознавчі зошити. – 1995. –
Зош. 1.
9. Гошко Ю.Населення Українських Карпат
ХV–XVIII ст. – К., 1976.
10. Грушевський М. Дитина у звичаях і віру-ваннях
українського народу. – К., 2001.
11. Дерлиця М. Селянські діти // Етнографіч-ний
збірник. – Л., 1898. – Т. 5.
12. Дитина в звичаях і віруваннях українсько-го народа:
Матеріали з полудневої Київщини,
зібрав Мр. Г[рушевський] / обробив З. Кузеля //
Матеріали до українсько-руської етнології. – Л.,
1906. – Т. 8.
13. Зубрицький М.Імена, назви і прізвища у
селян с. Мшанця
Старосамбірського повіту //
ЗНТШ. – 1907. – Т. 79.
14. Лепкий Д.Деякі вірування про дитину //
Зоря. – 1886. – № 15/16.
15. Сумцов Н. Ф. Личные обереги от сглаза. –
Х., 1896.
16. Товстуха Є. С. Чари: лікувально-оздоровчі
та ужитково-етнічні традиції українців. – К., 2001.
17. Українська етнологія / за ред. В. К. Бори-сенко. –
К., 2007.
18. Чичула А.Народна пожива в Дрогоби-цькім повіті
// Матеріали до українсько-руської
етнології. – Л., 1910. – Т. ХVІІІ.
19. Записала З. Небесна від М. І. Небесної в
2010 році в с. Надворне Бережанського р-ну Тернопільської
обл..
1.
Андрухів І.О. Релігійне
життя на Прикарпатті: 1944–1990 роки. Історико-правовий аналіз. –
Івано-Франківськ, 2004. – С.44.
2.
Бойківщина:
історико-етнографічне дослідження / за ред. Ю. Гошка. – К.,
1983.
3.
З. Небесна
від А. І. Андрушко в 2010 році в с. Ланівка
Стрийського р-ну Львівської обл.
4.
Лепкий Д.
Деякі вірування про дитину // Зоря. – 1886. – № 15/16.
5.
Луців В. Звичаї й
обичаї на Бойківщині // Бойківщина. Монографічний збірник матеріалів про
Бойківщину з географії, історії, етнографії
та побуту. – Філадельфія, Нью-Йорк, 1980. – С.424.
6.
Марія Матіос. Не
плачте за мною ніколи. Нація. Одкровення.: ЛА «Піраміда». – Львів,
2006.
7.
Мельникович М. Бойківська родина звичаєвість та обрядовість
першої половини ХХ століття. – 2009.
8.
Там же…
9.
Там же…
10.
Там же…
11.
Небесна Зоряна.
Звичаї при народженні дитини на Бойківщині. Динаміка змін в обрядовості ХХ—ХХІ
століть / Народна творчість і етнографія // З. Небесна. –
12.
Спогади Юлії
Романчук (Семенюк), 1988 р. н., жителька м.Коломиї. Записано Семенюк Олесею 16.01.2014р.
This
paper investigates the basic customs and rituals associated with childbirth,
studies major traditions at appearance of the baby.
Keywords: family, new baby, ritual,
morality, family.
